ЕРИТЕМА (лат. erythema < грец. erythrоs — червоний) — ділянка гіперемованої шкіри або слизової оболонки у вигляді плями, в основному запального характеру. Термін «Е.» традиційно використовують також для позначення деяких шкірних хвороб, для яких характерні висипання у вигляді запалених плям (див. Дерматологія). Е. зумовлена розширенням кровоносних судин сосочкового шару дерми. Виділяють активну Е., що характеризується переважно артеріальним типом гіперемії, і пасивну Е., що виникає внаслідок венозного стазу. Активна Е. зазвичай розвивається внаслідок гострої запальної реакції шкіри, супроводжується набряком тканин (див. Запалення). Шкіра в зоні активної Е. гаряча, яскраво-червоного кольору; форма Е. частіше округла, при злитті кількох запалених плям вона може бути гірляндоподібною. Гістологічна картина при активній Е. характеризується, крім розширення судин, набряком і периваскулярною інфільтрацією сосочкового шару дерми. При цьому клітинний склад інфільтрату залежить від захворювання, при якому розвинулася Е. Активну Е. відзначають при дерматитах, зумовлених хімічними, фізичними і, зокрема, променевими факторами (променева, ІЧ, теплова, УФ Е.) та при екземі, токсидермії, токсичній Е. немовлят. У деяких випадках активна Е., маючи рефлекторну природу, відрізняється нестійкістю (швидко виникає і зникає) — так звана Е. сорому, гніву. Пасивна Е. характеризується синюшним (ціанотичним) відтінком, має дифузний характер, нечіткі межі, як, напр., при акроціанозі, обмороженні. Група Е. як нозологічних одиниць різнорідна і включає захворювання різного генезу. До неї належать ексудативна багатоформна Е. Гебрі, синдром Стівенса — Джонсона (Е. ексудативна багатоформна, Е. інфекційна); колоподібна Е. Гаммела; Е. фіксована сульфаніламідна; кільцеподібна Е. Дар’є; мігруюча хронічна Е. Афцеліуса — Ліпшютца; кільцеподібна ревматична Е. (хвороба Лендорффа — Лейнера); стійка фігурна Е.; спадкова Е. долонь і підошов (хвороба Лейна); скарлатиноподібна рецидивуюча Е. Фереоля — Беньє. Токсичну Е. немовлят вважають проявом алергічної реакції на білок грудного молока або іншої природи. Її патогенез включає патохімічну і патофізіологічну (за відсутності імунологічної) стадії алергічної реакції. У більшості випадків природа захворювання інфекційно-алергічна або токсикоалергічна, про що свідчить частий розвиток хвороби на фоні хронічної інфекції (тонзиліту, гаймориту тощо), а також захворювань ШКТ (коліту, гастриту та ін.).
Діагноз зазвичай ґрунтується на характерній клінічній картині з урахуванням віку пацієнта і прицільної диференційної діагностики з іншими видами Е., кропивницею, кором, краснухою, ЕСНО-екзантемою, сифілісом і лепрою. При гострому початку захворювання характерні шкірні висипання можуть супроводжуватися короткочасним субфебрилітетом. Можливе також збільшення лімфовузлів. Виявляють лейкопенію, паличкоядерний зсув уліво, еозинофілію, прискорення ШОЕ. При тяжкому перебігу деяких Е. у дорослих відзначають високу температуру тіла, значне збільшення лімфовузлів, невралгію, артралгію.
У більшості випадків при Е. досить ефективне застосування гіпосенсибілізувальних препаратів (препаратів кальцію, тіосульфату натрію, сірчанокислої магнезії, антигістамінних препаратів). Використовують також вітаміни С і групи В; глюкокортикоїдні мазі — зовнішньо. Прогноз частіше сприятливий, хоча шкірні вогнища деяких форм Е. можуть існувати тривалий час (роками).
Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 2002; Новик А.А., Ионова Т.И. Руководство по исследованию качества жизни в медицине. — М. — СПб., 2002; Усманов С.М. Радиация: справочные материалы. — М., 2001.