ХРОМОСОМИ (грец. сhróma — колір, забарвлення + sóma — тіло) — основні структури клітинного ядра, які є носіями генів і визначають спадкові властивості клітин та організмів. Здатні до самовідновлення, їм притаманна структурова та функціональна індивідуальність, вони зберігають її в ряді поколінь. Термін Х. запропонований В. Вальдейєром (1888). Основу Х. складає одна безперервна дволанцюгова молекула ДНК (близько 99% ДНК клітини міститься в Х. ядра), зв’язана з білками (гістонами та ін.) в нуклеопротеїновий комплекс. Будовою молекул ДНК, її генетичним кодом забезпечується запис спадкової інформації в Х., білки (в Х. вищих рослин та тварин їх міститься до 65%) беруть участь у складному упакуванні ДНК в Х. і регуляції її здатності до синтезу РНК — транскрипції. У процесі функціонування Х. підлягають структурно-морфологічним перетворенням, в основі яких лежить процес спіралізації-деспіралізації структурових субодиниць Х. — хромонем (хромосомний цикл). На стадії метафази поділу клітин (див. Мітоз, Мейоз) спіралізовані (щільно упаковані) Х. добре розрізняються в світловому мікроскопі. Кожна Х. складається з двох поздовжніх копій — хроматид, які утворилися в ході редуплікації і скріплені центромерою. У клітинах тіла двостатевих тварин і рослин кожна Х. представлена двома так званими гомологічними Х., одна з яких походить від материнського організму, а інша — від батьківського. Статеві клітини, які утворилися в результаті мейозу, містять тільки одну з двох гомологічних Х. Кількість Х. сильно варіює: від двох до декількох сотень. Х. складають хромосомні набори (див. Каріотип) різних видів. Кожному виду організмів притаманний характерний та постійний набір Х. в клітині, закріплений в еволюції даного виду, а його зміни відбуваються тільки в результаті мутацій. У каріотипі розрізняють статеві Х., аутосоми, ядерцеві Х.; у деяких видів можливе існування додаткових Х., кількість яких є непостійною і які не містять генів, притаманних певному виду. У процесі розвитку багатоклітинних організмів Х. можуть набувати своєрідної форми і в деяких випадках мають специфічну назву, напр. політенні Х. типу лампових щіток та ін. До генетичного апарату бактерій та вірусів (вони містять зазвичай лише одну лінійну або кільцеву Х., яка не має надмолекулярного упакування і не відокремлена від цитоплазми ядерною оболонкою) термін Х. можна застосовувати умовно, оскільки він сформувався під час вивчення Х. еукаріот і включає не лише наявність в Х. комплексу біополімерів, а й специфічної надмолекулярної структури.
Внаслідок мутацій Х. можуть набувати генів, які визначають нечутливість до певних речовин (напр. гормонів) або неприйняття ЛП, зокрема анестетиків.
Билич Г.Л., Катинас Г.С., Назарова Л.В. Цитология. — СПб., 1999; Медична біологія / В.П. Пішак, Ю.І. Бажора, Ш.Б. Брагін та ін.; За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004; Ченцов Ю.С. Введение в клеточную биологию. — М., 2004; Sadava D.E. Cell Biology: Organelle Structure and Function. — Boston, 2000.