ЕТІОЛОГІЯ (грец. aitia — причина + logos — слово, вчення) — вчення про причини та умови виникнення хвороб; у більш вузькому розумінні — визначає причину виникнення хвороби або патологічного стану. Важливим етапом в історії розвитку Е. є відкриття в другій половині ХІХ ст. мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб. Надалі уявлення про причини хвороб безперервно розширювалося і поглиблювалося за рахунок включення нових факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. На сьогодні як такі виділяють фізичні (травми, термічні впливи, іонізуюче випромінювання та ін.), хімічні (кислоти, луги, різні отрути та ін.), біологічні (патогенні мікроби, віруси), а також соціальні фактори. Клінічна практика показує, що саме етіологічне лікування є особливо ефективним і забезпечує повне видужання хворого. Основні успіхи в лікуванні інфекційних хвороб в першу чергу обумовлені створенням антибактеріальних препаратів. Ефективність терапії отруєнь сполуками свинцю, ртуті та інших металів, РР безпосередньо залежить від підвищення ступеня її «етіологічності», від того, якою мірою спосіб лікування забезпечує нейтралізацію та виведення з організму токсичного агента. Доказом цього є успіхи, які досягнуті в терапії інтоксикацій використанням антидотів і комплексонів. Отже, застосування протимікробних ЛП, антидотів, комплексонів є найбільш класичним прикладом етіотропної фармакотерапії, мета якої — вплив, усунення та ліквідація причини захворювання.
Давыдовский И.В. Проблема причинности в медицине. — М., 1962; Зайко Н.Н., Быць Ю.В., Атаман А.В. Патологическая физиология. — К., 1996; Общая патология человека / Под ред. А.И. Струкова и др. — М., 1982.