ДІАКАМФ (Diacamph), (±)цис-3-(2′-бензимідазоліл)-1,2,2-триметилцикло-пентанкарбонова кислота.
С16Н20N2O2 Мол. м. 272,35
АФІ природного та синтетичного походження. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору. Tпл — близько 255 °С; розчинний у спирті етиловому, малорозчинний в хлороформі, практично нерозчинний у воді. Зберігають в сухому, захищеному від світла місці.
Ідентифікують за ІЧ- та УФ-спектрами (247 нм, 276 нм, 282 нм) поглинання субстанції, методом ТШХ та за реакцією на карбоксильну групу (осад блакитного кольору). Кількісно визначають алкаліметрично (0,1 М NaOH, фенолфталеїн) та ацидиметрично (0,1 М кислота хлорна, кристалічний фіолетовий).
Фармакологічна група. А10Б — гіпоглікемічні препарати.
Фармакологічні ефекти. Гіпоглікемізуюча (протигіперглікемізуюча), гіполіпідемічна, антиоксидантна, антиатерогенна, репаративна дія.
Д. забезпечує стійкий глікемічний контроль за відсутності ризику розвитку гіпоглікемічних станів — знижує рівні глікемії натщесерце, постпрандіальної, добової глюкозурії та діурезу. Механізм специфічної протидіабетичної дії реалізується шляхом зниження інсулінорезистентності, пригнічення глюконеогенезу та відновлення морфологічної структури панкреатичних β-клітин. Д. підвищує чутливість тканин до дії інсуліну, поліпшує толерантність до вуглеводів, пригнічує оксидативний стрес, знижує гіперінсулінемію, гіпертригліцеридемію, підвищений рівень атерогенної фракції холестерину та вільних жирних кислот.
Застосування. Терапія цукрового діабету ІІ типу, коли компенсація діабетичних порушень не досягається дієтою та фізичними навантаженнями, а також патологічних станів, обумовлених інсулінорезистентністю.
Боднар П.М., Кононенко Л.О., Мерзлікін С.І. Застосування препарату діакамф у лікуванні хворих на інсулінонезалежний цукровий діабет // Ендокринологія. — 1999. — Т. 4, № 1; Мерзликин С.И., Черных В.П., Яременко Ф.Г. Синтез диакамфа и установление структуры его примесей // Збірник «Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки і практики». — 2001. — Вип. VII; Мерзлікін С.І., Бондар В.С., Болотов В.В. Застосування хроматографії в тонких шарах сорбенту для ідентифікації субстанції діакамфу та її технологічних домішок // Вісник фармації. — 2002. — № 2 (29); Мерзлікін С.І., Черних В.П. Пероральні цукрознижуючі засоби: досягнення та сучасні аспекти розробки // Фізіологічно-активні речовини. — 2001. — № 2 (32).