ДОПІНГ (англ. doping < dope — приголомшувати) — введення в організм людини (спортсмена) різними шляхами фармацевтичних субстанцій, у тому числі й біологічних рідин, або застосування маніпуляцій з метою штучного поліпшення працездатності (швидкісно-силових якостей, вимогливості, психічної стійкості тощо). Д. у спорті — це порушення правил, установлених уповноваженою на це спортивною організацією, яка не дозволяє використовувати субстанції чи методи і маніпуляції штучного підвищення працездатності спортсменів (таблиця).
Використання Д. (стимуляторів) відомо людству з давніх часів. В епоху стародавніх олімпіад грецькі атлети використовували продукти, багаті на білок, насіння кунжуту, різні види психотропних грибів тощо. У Римі гладіатори вживали речовини, що притупляли біль, у середньовіччі лицарі з цією ж метою використовували настій з мухоморів. Пізніше, в ХІХ ст., Д. використовували для підвищення прудкості коней на перегонах. У кінці ХХ ст. з активним розвитком спорту, підвищенням інтенсивності навантажень під час тренувань та спортивних змагань, а також появою високих технологій в спорті Д. одержали широке використання не тільки спортсменами-професіоналами, але й в аматорському спорті з метою мати гарну статуру і рельєфні м’язи (культуризм або пауерліфтинг).
Відповідно до класифікації Медичної комісії Міжнародного олімпійського комітету 2001–2002 рр. до Д. належать 5 класів ЛП, 5 груп сполук, які необхідно обмежити навіть з лікувальною метою спортсменів, а також перелік заборонених методів і маніпуляцій (див. таблицю). З точки зору досягнення певного ефекту Д. поділяють на дві основні групи: 1) ЛП, що застосовуються безпосередньо під час змагання з метою короткострокової стимуляції працездатності, психічного і фізичного тонусу спортсмена (стимулятори ЦНС, психомоторні стимулятори та симпатоміметики, деякі ноотропи (фенібут), аналептики, препарати, що діють переважно на спинний мозок (стрихнін), деякі наркотичні анальгетики із стимулювальною або седативною дією, а також переливання крові (донора або власної); 2) ЛП, що застосовуються тривало при тренуванні з метою забезпечення адаптації спортсмена до максимального фізичного навантаження (анаболітичні стероїди та інші заборонені речовини, напр. такі, що знижують тремор м’язів (блокатори β-адренорецепторів, алкоголь), зменшують масу тіла, маскують сліди Д. під час Д.-контролю тощо). З цією метою можна застосовувати ЛП найрізноманітніших фармакотерапевтичних груп та механізмів дії. Поряд з нетривалим певним стимулювальним ефектом Д. виявляють різні побічні ефекти (токсична дія на життєво важливі органи і системи, психічні та інші порушення). Негативні наслідки від вживання Д. можуть виявитися через 15–20 років.
Репин Л. Когда лекарство становится допингом // Российские аптеки. — 2002. — № 6; Сейфулла Р.Д. Анкудинова И.А. Допинговий монстр. — М., 1996; Ресурси Інтернету: www.red.hop.ru, www.sportium.org, www.lifting.newmail.ru.