АКЛІМАТИЗАЦІЯ РОСЛИН (лат. ad — до, для і грец. klíma — клімат) — пристосування організмів до нових кліматичних, фізико-хімічних, ґрунтових та інших умов нового середовища існування та до нових біоценозів, у які вони потрапляють природним шляхом або свідомо чи випадково переносяться людиною. Це складний комплекс пристосувальних явищ, які відбуваються в рослинах під дією природних чинників і створених людиною умов, внаслідок змін норми організму, обміну речовин, генетичної структури, формотвірних процесів, шляхом природного добору. За рекомендаціями Ради ботанічних садів СРСР термін А.р. означає сумарну реакцію рослини на зміни умов природного середовища і на штучні впливи людини, що веде до виникнення нових форм, яким притаманна достатня стійкість і продуктивність в умовах існування за межами екологічного ареалу вихідних видів. Різновидом А.р. є реакліматизація — переселення рослин у нові для них райони або місця, де вони раніше були винищені. Для розвитку теорії і практики А.р. велике значення мали праці Ч. Дарвіна, Ф. Рульє, О. Декандойля, А. Декандойля, А.П. Богданова, Е.Л. регеля, А.Н. Бекетова, І.В. мічуріна, М.Ф. Іванова і багатьох інших учених.
А.р. вирішує проблеми екології рослин, які знаходяться за межами своїх природних ареалів і перебувають під впливом незвичайних для них умов існування. Процес А.р. може відрізнятися спрямованістю і темпами, відбуватися в природних умовах після перенесення насіння вітром, тваринами, людиною (природна А.р.) і в культурі після інтродукції рослин (штучна А.р.). Природна А.р. спостерігається при зміні умов проживання (вирубуванні лісів, насадженні лісових смуг, зрошуванні пустель, осушенні боліт тощо), коли одні рослини гинуть, інші пристосовуються до нових умов середовища. Штучна А.р. як засіб свідомого перетворення рослинного світу на користь людини почалася в глибоку давнину, великих масштабів набула з розвитком транспортних засобів, завжди сприяла розширенню ареалів, збагаченню флор цінними в тому чи іншому аспекті видами. Як метод експериментальних досліджень А.р. використовується у разі вивчення процесів мікроеволюції. А.р. належить до важливих проблем народного господарства, її успіх значною мірою залежить від сукупності методів і агротехнічних прийомів, що застосовуються (гібридизація географічно і систематично віддалених форм, щеплення, культура рослин на поливних землях, вирощування у закритому ґрунті, штучний обігрів плантацій, внесення добрив, дія стимуляторів росту та ін.). Роботу з інтродукції рослин (див. Інтродукція рослин) та їх акліматизації проводять ботанічні сади, розплідники, дендропарки, науково-дослідні установи. Важливим науковим і практичним центром у галузі інтродукції та акліматизації рослин, селекції та впровадження нових культур у виробництво є Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка (НБС) (див. Ботанічний сад). Колекційний фонд відділу нових культур НБС нараховує 817 таксонів: пряно-ароматичних (116 таксонів), овочевих (80), кормових (240), технічних (60), ЛР (321), 57 сортів корисних культур. Вимоги до проведення акліматизації дикорослих рослин визначаються ст. 33. «Інтродукція та акліматизація рослин» Закону України «Про рослинний світ» (вiд 09.04.1999 р. № 591-XIV) та положеннями виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, погодженими з НАНУ та Головною державною інспекцією з карантину рослин України. Про успішність А.р. свідчить зміна генетичної структури особин утворених популяцій відповідно до нових умов існування, поява життєздатного потомства та багатство генофонду популяції. Залежно від біологічних можливостей рослин, що акліматизуються, розрізняють їх ступеневі групи: 1 — переселені тропічні однорічні рослини, здатні розвиватися й плодоносити в культурі (баклажан, червоний перець та ін.); 2 — переселені багаторічні рослини, здатні жити постійно в нових природних умовах при догляді з боку людини (катальпа бігнонієвидна, види калумнії у дендраріях садів); 3 — рослини, що самостійно розвиваються і розмножуються в нових умовах не гірше, ніж місцеві форми (клен червоний, бархат амурський та ін.); 4 — види, здатні в новому місці розмножуватися швидше за інші аж до витиснення місцевих форм (елодея у Європі). Якщо акліматизація відбувається в природних умовах (натуралізація), найголовнішою ознакою її успішного завершення є здатність рослини до розмноження без допомоги людини або навіть всупереч її намірам (бур’яни). Якщо акліматизація проходить по лінії одомашнення (доместикації), то рослина стає все більше залежною від людини, не здатною самостійно розмножуватися в природі, потребує захисту від хвороб, шкідників і бур’янів, а часто й особливого догляду (обрізання, пікірування, щеплення тощо). Завдяки поліморфізму, багатству генофонду А.р. завжди приводить до розширення ареалу. У фітоценозах Європи знайшли розповсюдження гіркокаштан звичайний, батьківщиною якого є Африка; акація біла з Північної Америки; бузок з Південної Європи і Малої Азії; кедр атласький з Африки, евкаліпти з Австралії, а також акліматизовані на Чорноморському узбережжі чайне дерево, олійний тунг, бамбук, камфорний лавр, лимонник китайський, хурма східна, деякі види цитрусових, пальм тощо. На території України акліматизовоно й введено в культуру багато рідкісних плодово-ягідних, вітамінних, лікарських, пряних, ароматичних та інших цінних рослин родів Amygdalus L., Berberis L., Crataegus L., Viburnum L., Sambucus L., Persica Mill., Morus L, Aronia Medik, Actinidia Lindl., Robinia L., Sophora L., Aesculus L., Juglans L., Juniperus L., Ginkgo L., Phytolaca L., Lavandula L., Rauwolfia L., Helleborus L., Paeonia L., Aloё L., Cynara L., Mentha L., Salvia L., Echinacea Moench. та ін.
Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989; Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування. — Львів, 2003; Сікура Й.Й., Капустян В.В. Інтродукція рослин (її значення для розвитку цивілізацій, ботанічної науки та збереження різноманіття рослинного світу). — К., 2003.