АЛОПAТІЯ (грец. allos — інший + pathіа — хворобливий стан) — напрямок в медицині (застосування ліків), який викликає симптоми, протилежні симптомам певної хвороби. Таким чином, а. протистоїть дії шкідливих чинників та відповідним їм симптомам хвороби.
Термін запропоновано С. Ганеманом для визначення негомеопатичних методів лікування. Сьогодні А. є головним напрямком фармакотерапії більшості захворювань, а у разі невідкладних станів А. дозволяє отримати позитивний терапевтичний ефект. Характерними ознаками А. є висока відтворюваність фармакологічних ефектів і результатів лікування, залежність ефекту від дози.
Виходячи з головних закономірностей виникнення та розвитку патологічного процесу А. намагається пізнати етіологію та механізм розвитку хвороби і призначити патогенетичне лікування. Лікаря-алопата цікавить величина діапазону між терапевтичною і токсичною дією препарату, що є одним із головних критеріїв вибору оптимальної дози. А. бере за основу каузальний характер розвитку хвороби, розглядає організм як цілісну систему, що контролює підтримання гомеостазу.
На відміну від гомеопатії, в А. симптоми — це ознаки, які характеризують різні прояви захворювання та спричинюють його специфіку. Вони є наслідком патологічного процесу і відіграють суттєву роль у встановленні етіології захворювання. Особливістю вивчення застосування ЛП є те, що вони обов’язково оцінюються спочатку в експериментальних умовах (у дослідах на тваринах) і лише після цього підтверджуються клінічно. Тому спочатку знаходять потрібний ефект майбутнього препарату, а потім вивчають механізм його реалізації. Можливий і інший шлях, коли на основі відомого механізму дії створюються нові групи ЛП, напр. стабілізатори мембрани тучних клітин (інтал), антагоністи кальцію (ніфедипін). Дія ЛП спрямована на хворий організм з однією метою — запобігання порушенням функцій, які характеризують ті чи інші прояви патології. У разі застосування алопатичних препаратів механізми їх дії на окремі ланки патологічного процесу відомі або вивчаються. Таким чином, тактика А. спрямована на усунення причин захворювання і його клінічних проявів, і за умови правильного вибору ЛП мають протистояти факторам розвитку хвороби. Головним напрямком в А. є удосконалення алопатичних препаратів та створення максимально ефективних і безпечних ЛП або їх поліпшення.
Зелікман Т.Я., Ялмут С.І. Гомеопатія в системі фармакотерапії. — К., 1994; Попова Т.Д., Зелікман Т.Я. Гомеопатична терапія. — К., 1990; Практическое руководство по гомеопатической медицине / Под ред. В. Кузнецова. — М., 1995.