Аналептики (лат. analeptica < грец. analepsis — відновлення, син.: аналептичні препарати) — ЛП, що чинять загальну стимулювальну дію на ЦНС. Підсилюють процеси збудження шляхом полегшення синаптичної передачі або пригнічують гальмівні механізми. У терапевтичних дозах підвищують активність життєво важливих центрів довгастого мозку — дихального і судинорухового, якщо вона знижена. Аналептики збуджують усі рівні ЦНС, при підвищенні дози викликають генералізацію процесів збудження і судоми («судомні отрути»), виявляють «пробуджувальний» ефект при наркозі.
Аналептики класифікують за переважною локалізацією стимулювальної дії в ЦНС (на кору великих півкуль — кофеїн; на центри довгастого мозку — коразол, бемегрид, етимізол, камфора, нікетамід (кордіамін), лобелін, цититон, у т.ч. вибірково на дихальний центр — вуглекислий газ; на спинний мозок — стрихнін) і за механізмом збудження ЦНС (прямий вплив — у більшості препаратів; рефлекторний — у лобеліну і цититону шляхом збудження Н-холінорецепторів у сонній пазусі; змішаний — у кордіаміну і вуглекислого газу, що діють як безпосередньо на ЦНС, так і на хеморецептори в сонній артерії). У клініці особливо важливий вплив аналептиків на дихальний центр (підвищення збудливості, чутливості до СО2 і аферентних нервових імпульсів, що викликає прискорення і поглиблення дихання), а також на судиноруховий центр (підвищення тонусу судин і АТ). Скоротність міокарда підвищують кофеїн, камфора та її водорозчинний препарат сульфокамфокаїн. Кардіотонічний ефект камфори не супроводжується значним підвищенням потреби міокарда в кисні. Камфора поліпшує легеневий кровообіг і альвеолярну вентиляцію, при місцевій дії на шкіру виявляє подразнювальний, протизапальний і помірний антисептичний ефекти. Кофеїн зумовлює психостимулювальний ефект та залежність від ЛП; збільшує потребу серця в кисні; розширює судини головного мозку, скелетних м’язів, серця, нирок; підвищує секрецію шлункового соку, збільшує діурез, гальмує агрегацію тромбоцитів. Етимізол відрізняється від інших аналептиків відсутністю судомного ефекту, наявністю гіпноседативної, бронходилативної, протизапальної та протиалергічної дії, здатністю підсилювати синтез сурфактанта в легенях.
Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2000. — Т. 1; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2001; Штрыголь С.Ю., Гришина Т.Р. Фармакология с клинической фармакологией. — Иваново, 2002.