АПЕРЦЕПЦІЯ (лат. ad — до, при + perceptio — сприймання) — залежність сприймання від попереднього досвіду і запасу знань, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей. Термін А. введений в науку німецьким філософом Г. Лейбніцем, який трактував його як виразне (усвідомлене) сприймання душею певного змісту. За В. Вундтом, А. — універсальний пояснювальний принцип, «внутрішня духовна сила», що зумовлює хід психічних процесів. В. Вундт поставив у залежність від А. складну діяльність пізнання — увагу, мислення, а також вольові процеси. На противагу цим уявленням про А. як внутрішню спонтанну активність свідомості, сучасна наукова психологія трактує А. як результат життєвого досвіду індивіда, який забезпечує висування гіпотез про особливості об’єкта, що сприймається, та його осмислене сприйняття. Істотно впливають на сприймання потреби, інтереси, нахили, почуття, звички людей, а також їх погляди, переконання, світогляд. Розрізняють стійку А. — залежність сприйняття від стійких особливостей індивіда (інтересів світогляду, переконань, досвідченості тощо) і змінну А., у якій відображаються ситуативно виникаючі психічні стани (емоції, установки, настрій, стан очікування).
Рівень розвитку та особливості А. важливо враховувати в навчально-виховному процесі, науковій і художній творчості, у фармацевтичній діяльності. Сприйняття інформації про ЛП залежить перш за все від установки людини, від авторитету того, хто цю установку сформував (лікар, провізор, сусіди, рідні чи реклама), а на їх вибір впливає мотивація, соціальний досвід і попередній досвід лікування.
А. в навчанні — використання залежності сприйняття від минулого досвіду та наявних у студентів уявлень і знань для більш точного і глибокого засвоєння ними нового матеріалу, пробудження інтересу до нього. У педагогіку поняття А. введене Й. Гербартом, який побудував на цьому понятті всю теорію педагогіки як учення про способи і прийоми засвоєння студентами знань. У сучасній педагогіці термін А. майже не застосовується, хоча по суті він включає поняття А. у формі вимоги підготовки студентів до сприйняття нового матеріалу і встановлення постійного зв’язку старого з новим.
Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.П. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003.