АРСЕН (As) (Arsenicum < грец. arsen — сильний) належить до мікроелементів. Він існує переважно у вигляді сульфатів і сульфатоарсенідів. Є декілька алотропних модифікацій А. За звичайних умов найбільш стійкий металічний або сірий А. (α-форма). У сполуках А. має ступені окиснення –3, +3, +5. Подрібнений А. швидко згоряє з утворенням оксиду As2O3. При сплавленні з металами А. утворює арсеніди.
Середній вміст А. у тілі людини — 0,08–0,02 мг/кг. Він концентрується у печінці, нирках, легенях, кістках, волоссі. Визначення А. у біологічному матеріалі проводять за методом Марша. Сполуки As (V) і As (III) дуже токсичні. Механізм токсичної дії пояснюється здатністю А. блокувати сульфгідрильні групи — SH ферментів та інших БАР. Крім того, А. може заміщувати йод, селен і фосфор. А. порушує біохімічні процеси метаболізму. Смертельна доза для людини становить 0,1–0,3 г А.
З лікувальною метою використовують як неорганічні, так і органічні сполуки А. Найчастіше застосовують As2O3, який використовують місцево у стоматологічній практиці для некротизації пульпи. Розчин калій арсеніту (внутрішньо) та 1% розчин натрій арсеніту для ін’єкцій застосовують при легких формах анемії. Для лікування сифілісу раніше широко використовували органічні сполуки As (III) — новарсенол і міарсенол та сполуку As (V) — осарсол. Але вони були витіснені антибіотиками, які мають вищу активність і меншу токсичність.
БМЭ. — М., 1974. — Т. 16; Химическая энциклопедия. В 5 т. / Редкол. И.Л. Кнуянц и др. — М., 1988. — Т. 3.