Артеріальний тиск (грец. arteria — артерія; лат. tendere — натягувати) — тиск крові на стінку артерії. Артеріальний тиск є найважливішим показником гемодинаміки і визначається сукупністю чинників (анатомічний об’єм серця, ЧСС і сила серцевих скорочень, об’єм циркулюючої крові, сумарний об’єм кровоносних судин, загальний периферичний опір судин тощо).
Розрізняють систолічний артеріальний тиск, що виникає в систолу, та діастолічний артеріальний тиск, що виникає в діастолу. Різниця між систолічним та діастолічним А.т. становить пульсовий тиск. У здорових людей систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 125 мм рт. ст., а діастолічний — від 70 до 80 мм рт. ст.
Одним із перших показники артеріального тиску проаналізував німецький фізіолог К. Людвіг. Він вводив канюлю в сонну артерію собаки і реєстрував артеріальний тиск за допомогою ртутного манометра, з яким була з’єднана канюля. У манометр занурював поплавець, з’єднаний з міографом, і на кімографі здійснювався запис кров’яного тиску. Він становить коливання різної амплітуди, серед яких К. Людвіг виділив три типи хвиль: 1-й тип — коливання АТ, зумовлені систолою та діастолою. У період діастоли А.т. падав до 80 мм рт. ст. (або до 60–70), а в момент систоли зростав до 120 мм рт. ст. (або 110; 130…). За класифікацією К. Людвіга, це хвилі 1-го порядку. Якщо запис проводити досить тривало, то на кімографі можна зареєструвати хвилі 2-го і 3-го порядків. Хвилі 2-го порядку — коливання артеріального тиску, пов’язані з актом вдиху та видиху. Напр. на фазі вдиху мінімальний тиск в артерії — 60; 62; 65; 66 мм рт. ст. (у кожен момент серцевого циклу), а на фазі видиху — відповідно 72; 75; 77; 78; 80 мм рт. ст. Хвилі 3-го порядку зумовлені зміною А.т. протягом приблизно 10–30 хв — повільні коливання. Природа цих коливань дотепер залишається недостатньо з’ясованою. Напр. одні автори вважають, що хвилі 3-го порядку відображають коливання тонусу судин, які виникають у результаті зміни тонусу судинорухового центру. На думку інших дослідників, хвилі 3-го порядку відображають зміну в стані кров’яних депо, зокрема печінки, де періодично змінюється тонус гладких м’язів сфінктерів, у зв’язку з чим об’єм крові, що викидається з депо, постійно коливається. Результати дослідів фізіологів із прямою реєстрацією кров’яного тиску свідчать про те, що артеріальний тиск — величина непостійна. Підвищення А.т. називається артеріальною гіпертензією, зниження А.т. — артеріальною гіпотензією. За рекомендаціями ВООЗ, при лікуванні артеріальної гіпертензії необхідно підтримувати артеріальний тиск на рівні не вище 140/90 мм рт. ст.
Агаджанян Н.А., Тель Л.З., Циркин В.И., Чеснокова С.А. Физиология человека. — М., 2001; Здоровье матери и ребенка / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993.