АРТРOЗ (arthrosis — зчленування) (остеоартроз) — хронічне прогресуюче незапальне захворювання синовіальних оболонок суглобів різної етіології, яке характеризується дегенерацією суглобового хряща, структурними змінами субхондральної кістки і вираженим чи прихованим синовітом. А. — найпоширеніша патологія суглобів. Поширеність А. в популяції (6,43%) корелює з віком і досягає максимальних показників (13,9%) у осіб віком старше 45 років. А. виникає внаслідок взаємодії безлічі генетичних (стать, расове походження, спадкоємні захворювання кісток і суглобів тощо) і середовищних (травми, професійна діяльність, заняття спортом тощо) факторів.
На сьогодні немає єдиної класифікації А. Остання (2000) робоча класифікація А., запропонована Асоціацією ревматологів України, включає такі позиції: 1. Патогенетичний варіант — ідіопатичний (первинний), вторинний. 2. Клінічні форми: моноостеоартроз, олігоостеоартроз, поліостеоартроз. 3. Локалізація уражених суглобів. 4. Наявність синовіту. 5. Рентгенологічна стадія. 6. Функціональна здатність хворого.
Клінічні прояви А. різноманітні. Для А. характерний «механічний» біль, тобто такий, що виникає або підсилюється під час навантаження на суглоб і зникає у спокої. Біль у суглобі при А. нерідко супроводжується відчуттям болючості при пальпації в ділянці суглоба, обмеженням обсягу його рухів. Може виникати скутість, що триває, як правило, кілька хвилин. Щільні стовщення суглобових країв часто добре пальпуються і можуть бути болісними. Крепітація є однією з основних диференційно-діагностичних ознак А. Синовіт частіше виникає в колінних суглобах. У хворих із синовітом змінюється характер болю: він виникає відразу ж після опори на ногу або при звичайній (нетривалій) ходьбі. Рідше синовіт виникає в проксимальних і дистальних міжфалангових суглобах кистей з наявністю вузлів Гебердена і/чи Бушара. Для діагностики А. з метою більшої точності, оцінки динаміки захворювання та ефективності лікування зараз застосовують різні інструментальні методи дослідження: рентгенографію, артроскопію, ультрасонографію, комп’ютерну томографію, магнітно-резонансну томографію, сцинтиграфію. У більшості випадків у хворих на А. відсутні зміни в аналізах крові та сечі, за винятком випадків синовіту зі значною ексудацією, коли можливе підвищення ШОЕ, гіпергаммаглобулінемія, підвищення показників гострої фази — СРП, фібриногену тощо. При дослідженні синовіальної рідини значних відхилень від показників норми не виявлено.
Серед завдань лікування А. можна виокремити такі: зменшення вираженості симптомів хвороби; поліпшення функціональної активності; уповільнення прогресування А. Для виконання цих завдань існують медикаментозні та немедикаментозні (зменшення надмірної маси тіла, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, навчання пацієнта і соціальна підтримка тощо) методи. Усі препарати, що застосовуються при А., умовно поділяють на дві групи: симптоматичні (НПЗП, глюкокортикоїди тощо) і патогенетичні або модифікуючі захворювання, так звані хондромодулятори (глюкозаміну гідрохлорид, глюкозаміну сульфат, гіалуронова кислота, хондроїтин сульфат).
Ангелуца П.А., Викторов А.П., Коваленко В.Н. Клиническая фармакология и фармакотерапия в ревматологии. — К., 1995; Коваленко В.Н., Борткевич О.П. Остеоартроз. — К., 2003.