Астрагал — Astragalus L. (astragalus — назва рослини у Діоскорида, грец. astragalos — гральна кістка з литок баранів, яку нагадує форма насіння).
Рід Astragalus L. родини Бобових — Fabaceae (Leguminosae) нараховує у світовій флорі близько 2500 трав’янистих, рідше кущових та напівкущових видів, поширених у різних географічних регіонах обох півкуль. У країнах СНД рід об’єднує близько 985 видів, в Україні росте до 50 видів. В офіціальній медицині застосовують один вид — Астрагал (шерстистоквітковий, або А. густоквітковий — Astragalus dasyanthus Pall. (dasyanthus, грец. dasys — густий + anthos — квітка); рос. назви: астрагал густоцветковый, астрагал шерстистоцветковый. Трав’яниста багаторічна рослина зі складними непарноперистими листками і світло-жовтими метеликоподібними квітками, зібраними у головчасті суцвіття. Вся рослина опушена відстовбурченими білуватими або жовтуватими волосками. Поширений у степових районах на півдні і в середній смузі європейської частини СНД. Як ЛРС застосовується трава Астрагал шерстистоквітковий — Herba Astragali dasyanthi. Це надземна частина дикорослого А.ш., зрізана у фазу цвітіння на висоті 5–7 см від поверхні ґрунту та висушена в тіні або при температурі 50–55 °С. Основні БАР — циклоартани і флавоноїди. Серед флавоноїдів похідні кемпферолу, кверцетину, ізорамнетину: нарцисин (ізорамнетин-3-рутинозид), астрагалозид (ізорамнетин-3-глюкозил (1→6)-глюкозид). Циклоартани представлені дазіантогеніном (16,23-епокси-24,25,26,27-тетранорциклоартан-3,7,23-тріол), дазіантозидом В (3-О-b-D-ксилопіранозид дазіантогеніну), дазіантозидом А (дазіантогенін-3-О-β-D-ксилопіранозил-7-О-β-D-глюкопіранозид); з тритерпенових сапонінів ідентифіковано гліциризинову кислоту.
Дазіантогенін
Ізорамнетин
Застосовують настій астрагалу, який має седативну, гіпотензивну та діуретичну дію (при артеріальній гіпертензії початкової стадії гіпертонічної хвороби, а також гострому гломерулонефриті).
Астрагал перетинчастий — Astragа`lus membranа`ceus (Fisch.) Bunge (membranaceus, a, um — перетинчастий, плівчастий); рос. назва: астрагал перепончатый. Багаторічна трав’яниста рослина. Листки складні з 12–18 парами листочків. Квітки жовтувато-білі, розташовані в пазушних пухких китицях. Плоди — боби з перетинчастим оплоднем, що висять на тонких ніжках. Поширений на Далекому Сході, у Китаї, Кореї. Як сировину застосовують корені та траву. Уся рослина містить алкалоїди. У коренях є сапоніни, флавоноїди; у траві — сліди сапонінів, кумарини, флавоноїди, серед яких 5,41-гідрокси-3,7-диметоксифлавон.
Корені астрагалу у країнах Західної Європи використовують як імуномодулятор, виявляє діуретичну дію. У народній медицині траву застосовують при пологах для прискорення видалення посліду, при безплідді та водянці. Корені астрагалу широко застосовують у китайській, корейській і тибетській медицині при еклампсії, хворобах селезінки (має сечогінну, жовчогінну, серцево-судинну, тонізуючу та зміцнювальну дію). У Китаї А.п. використовують замість відомого кореня А. хуан-чи — A. hoantchy Franch., який застосовують у тих же випадках.
Астрагал серпоплодий — A. falcatus Lam. (лат. falcatus, a, um — серпоподібний). Трав’яниста багаторічна рослина 55–85 см завв. зі складними непарноперистими листками. Білуваті квітки зібрані в багатоквіткові китиці. Поширений на Кавказі, Східному і Південному Закавказзі, Дагестані. Культивується. Надземна частина — Folia et flores Astragali falcati — рекомендована як джерело для одержання препарату «Фларонін», який містить робінін, що виявляє гіпоазотемічну дію.
Усі астрагали синтезують фенольні сполуки: флавоноїди, гідроксикумарини, фенолкарбонові та гідроксикоричні кислоти, дубильні речовини; тритерпеноїди: тритерпенові сапоніни, циклоартани; алкалоїди, амінокислоти.
Робінін
Із 60 видів видiленi та встановлена структура близько 70 флавоноїдiв (еуфлавоноїди та iзофлавоноїди) та 62 речовин циклоартанової природи, які зумовлюють різноманітну біологічну дію.
Встановлено гіпотензивну дію суми флавоноїдів A. flexus Fish., A. frigidus (L.) A. Gray та A. tenuis Turch., A. penduliflorus Lam., A. levieri Freyn., A. sevangensis Grоssh., A. arguricus Bunge та A. captiosus Boriss. У поєднанні фенольні сполуки A. levieri Freyn., A. arguricus Bunge та A. sevangensis Grоssh. виявляють нейролептичну дію на рівні аміназину або перевищують його. Комплекс флавоноїдів A. uninodus M. Pop. et Vved. в експерименті виявляє протизапальні властивості та Р-вітамінну активність. Астрагалегозид, виділений з A. galegiformis L., виявляє в експерименті високу гіпоазотемічну активність. Сумарний флавоноїдний препарат A. penduliflorus Lam. застосовують у медицині Монголії як гіпотензивний засіб при артеріальній гіпертензії, яка супроводжується коронарною недостатністю. Флавоноїди A. pubiflorus DC. виявляють спазмолітичну активність. Настойка A. quisqualis Bunge, яка містить флавоноїди та кумарини, посилює наркотичний ефект хлоралгідрату, помірно зменшує проліферативну фазу запалення та судинну проникність. Настойка A. floccosifolius Sumn виявляє виражену протекторну дію в резерпінізованих та малопомітну — в іммобілізованих мишей; перевищує толерантність до коразолу та резистентність судин шкіри відносно ушкоджувальної дії ксилолу; сприяє адаптативним реакціям організму. Екстракт надземної частини A. adsurgens Pall., який містить флавоноїди, виявляє антибактеріальну активність.
Гаммерман А.Ф., Кадаев Г.Н., Яценко-Хмелевский А.А. Лекарственные растения (Растения целители). — М., 1990; Растительные ресурсы России и сопредельных государств. Ч. I — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae, Ч. II — Дополнения к 1–7 т. — СПб, 1996; Ozipek M., Donmez A.A., Calis I., Brun R., Ruedi P., Tasdemir D. Leishmanicidal cycloartane-type triterpene glycosides from Astragalus oleifolius // Phytochemistry. — 2005. — 66 (10); Radwan M.M., El-Sebakhy N.A., Asaad A.M., Toaima S.M., Kingston D.G. Kahiricosides II–V, cycloartane glycosides from an Egyptian collection of Astragalus kahiricus // Phytochemistry. — 2004. — 65 (21); Wei X., Zhang J., Li J., Chen S. Astragalus mongholicus and Polygonum multiflorum’s protective function against cyclophosphamide inhibitory effect on thymus / Am. J. Chin. Med. — 2004. — 32 (5).