АФEКТ (лат. affecere — впливати) — короткочасний емоційний стан, який виникає у відповідь на раптову зміну важливих для людини життєвих обставин, супроводжується змінами у функціонуванні внутрішніх органів і різко вираженими руховими проявами. А. — різновид емоційних порушень. А. розвивається в критичних умовах при нездатності знайти адекватний вихід із небезпечних, найчастіше раптово сформованих ситуацій. Можлива і поступова акумуляція афективних переживань із подальшою розрядкою з мінімального приводу. А. нав’язує організму «аварійний» спосіб розв’язування ситуації (заціпеніння, втеча, агресія). Для стану А. властиве звуження свідомості, вся увага людини поглинена обставинами, що його викликали. Порушення свідомості призводять до труднощів пригадування подій навколишньої дійсності. Виділяють патологічний А., при якому відбувається більш глибоке порушення свідомості з повною амнезією, а рухове збудження відрізняється нестямністю, безцільністю чи агресивністю. Патологічний А. супроводжується вегетативними симптомами — зблідненням або почервонінням шкірних покривів (перш за все обличчя), прискоренням дихання. Завершальна фаза А. проявляється виснаженням психічних і фізичних сил з подальшим сном або глибокою астенією. Патологічний А. є рідкісною формою виняткових станів. Людина, яка в такому стані вчинила протиправні дії, визнається неосудною. У хворих на епілепсію може розвиватися в’язкий А. — сильний і тривалий А., який характеризується дратівливістю, ворожістю, тугою, неможливістю відвернення уваги при нових враженнях і потребує фармакотерапії (карбамазепін). Стан А. є небезпечним не лише у зв’язку з протиправними діями, але і можливістю неконтрольованого прийому ЛП.
В основі А. — стан внутрішнього конфлікту, який переживає особа і який породжується або протиріччями між її нахилами, прагненнями, бажаннями, або протиріччями між вимогами, які ставляться до людини (або вона сама ставить їх собі), і можливостями виконати ці вимоги. А. розвивається у критичних умовах при нездатності суб’єкта знайти адекватний вихід із небезпечних ситуацій, що несподівано склалися. Фізіологічний механізм А., як показав І.П. Павлов, пояснюється різкою зміною проходження нервових процесів з порушенням їх урівноваження, викликаного конфліктом двох однакових за силою збуджень чи безуспішною спробою раптово загальмувати різке збудження. Порушення в організмі людини системи усталених зв’язків і дезорганізація поведінки за певних умов можуть набувати стійкого, постійного характеру і викликати невроз. Важливе значення має загальний психічний стан, в якому знаходиться людина в момент дії подразника, що викликає А. Суттєву роль в афектних реакціях відіграє вегетативна нервова система і центральні апарати проміжного мозку, що регулюють її. Маючи властивості домінанти, А. гальмує не пов’язані з ним психічні процеси і нав’язує той чи інший стереотипний спосіб «аварійного» вирішення ситуацій (втеча, агресія), які склалися в процесі біологічної еволюції і тому виправдовують себе лише в типових біологічних умовах. Інша важлива регулювальна функція А. полягає в утворенні специфічного досвіду — афектних слідів («афектних комплексів»), що дають про себе знати при зіткненні з окремими елементами створеної А. ситуації і попереджають про можливе її повторення. Для стану А. характерне звуження свідомості, при якому увага суб’єкта цілком поглинається створеними А. обставинами і нав’язаними ними діями. Порушення свідомості може призвести до нездатності пізніше згадати окремі епізоди подій, що викликали цей А., а у разі виключно сильного А. ситуація закінчується втратою свідомості й повною амнезією. Будь-яке почуття може переживатися в А. формі. Стан А. у вигляді бурхливого вибуху торжества, радості переживає вчений, який зробив винахід. Цей стан може виникнути і у дисертанта, який щойно захистив дисертацію, і у студента, який здав сесію і у стані А. розриває свої конспекти. Невміння викладача або провізора запобігати стану А. призводить до нераціональних моделей або педагогічного спілкування, або спілкування з клієнтом у процесі реалізації ЛП. Оскільки А. гранично обмежує можливість довільної регуляції поведінки, рекомендації з приводу його подолання, які використовуються в педагогічній і психотерапевтичній практиці, мають за мету попередження А. шляхом уникнення ситуацій, що його породжують, виконання відволікаючих дій, прогнозування його небажаних наслідків тощо. Важливу роль відіграє осмислення свого А. і того, до чого це може призвести, тих вчинків, які він може спричинити. Відому допомогу може надати і використання деяких прийомів, спрямованих на подолання А. (довільна затримка рухових реакцій, характерних для А. тощо). Боротьба з А. значною мірою залежить від моральних якостей особистості, від стійкої манери поведінки, зумовленої вихованням і життєвим досвідом.
Літ.: БСЭ. — М., 1970. — Т. 2; Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Морозов Г.В., Шумский Н.Г. Введение в клиническую психиатрию (пропедевтика в психиатрии). — Н. Новгород, 1998; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.П. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003.