ГРУПА (нім. Gruppe < франц. groupe < італ. gruppo — брила, грудка) — обмежена спільнота людей, яким притаманна спільність за будь-якою ознакою: соціальною, виробничою, економічною, побутовою, професійною, віковою, статевою та ін. Г. класифікують: 1) за кількістю об’єднаних людей — великі й малі; 2) за суспільним статусом — формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні); 3) за безпосередністю взаємозв’язків — реальні (контактні) й умовні; 4) за рівнем розвитку — низького рівня розвитку (асоціації, корпорації, дифузні Г.), високого рівня розвитку (колективи); 5) за ступенем ідентифікації людини з даною соціальною спільнотою — первинні та вторинні; 6) за значущістю — референтні й Г. членства. Величина, структура і склад Г. визначаються метою і завданнями діяльності, до якої вона залучена чи заради якої створена. Великі Г. — соціальні спільноти, що об’єднують значну кількість людей. Вони можуть бути: а) реальними (контактними), які існують у загальному просторі й часі та об’єднані реальними відносинами: студентська група, співробітники кафедри фармацевтичного ВНЗ, військовий підрозділ, робоча бригада підприємства, колектив аптеки, сім’я. Найбільша за розміром реальна Г. — людство як історична і соціальна спільність людей, об’єднаних різноманітними зв’язками між різними державами і народами. Наступні за розміром реальні Г. — класи, що різняться за місцем у системі суспільного виробництва щодо засобів виробництва. Найменша реальна Г. — діада, два взаємодіючі індивіди; б) умовними (номінальними), які виділяються і об’єднуються з метою їх вивчення на основі деяких ознак (роду діяльності, статі, віку, рівня освіти, національності та ін.). Люди, що становлять цю спільноту, можуть не лише ніколи не зустрічатися, а й не знати нічого один про одного, незважаючи на те, що при цьому вони знаходяться в певних, більш або менш однакових стосунках з іншими членами своїх реальних Г. Малі Г. — реально існуючі контактні спільноти, в яких особи безпосередньо взаємодіють одна з одною, спілкуються і як мінімум знають одна одну в обличчя. Малі Г. можуть бути: а) формальними (офіційними), створеними на основі соціально заданої діяльності, які мають юридично фіксований статус. Напр. факультет, курс, академічна група у фармацевтичному ВНЗ — формальні групи, створені з метою навчання і виховання. Вони мають чітко встановлені формальні (закріплені у статуті фармацевтичного ВНЗ) правила і норми поведінки студентів, чіткі умови входу (процедура вступу до ВНЗ, зарахування на певний факультет) і виходу з відповідної групи (переведення на інший факультет, в інший ВНЗ, на наступний курс, закінчення навчання); б) неформальними (неофіційними) — об’єднаннями, діяльність яких не закріплена офіційно, юридично, але характеризується системою міжособистісних стосунків, що склалися на основі інтересів, дружби і симпатії або на основі прагматичної користі. Велике значення в житті людини мають Г. референтні — реальні чи умовні соціальні спільноти, з якими індивід порівнює себе як з еталоном і на чиї норми, думки, цінності й оцінки він орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Різні соціальні Г. не взаємовиключають одна одну: одна й та ж людина може одночасно входити до різних Г. Напр., студент фармацевтичного ВНЗ (студентська Г.), син, чоловік, батько (сім’я), українець (національність), чоловік (стать), друг, товариш (дружня компанія), молода людина 20 років (вікова Г.), спортсмен (вид діяльності). Кожна реальна Г. безперервно змінюється і розвивається: змінюються її розміри, склад, мета й завдання діяльності, ступінь формальності й значущість її діяльності як для суспільства в цілому, так і для конкретних індивідів. Деякі Г. здатні існувати й існують протягом тривалого часу. Міцність Г. залежить від низки факторів як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Рівень групового розвитку — характеристика сформованості міжособистісних стосунків, результат процесу формування Г. Стосунки, що сформувалися у Г., впливають на ефективність її діяльності (див. Ефективність діяльності групи). Г. — традиційний предмет соціально-психологічних досліджень. При цьому вивчають як процеси, що розвиваються всередині Г., так і сама Г. як цілісний суб’єкт діяльності, включений взаємодією з іншими Г. в систему суспільних відносин.
Г. у фармації (в менеджменті) — відносно відокремлене об’єднання невеликої кількості людей, що переважно постійно взаємодіють і здійснюють спільні дії протягом тривалого часу. Г. мають важливе значення для фармацевтичного менеджменту, вони можуть існувати як всередині фармацевтичної організації (та вимагати управління або співпраці з боку керівництва організації), так і поза її межами. Вони бувають двох типів: формальні та неформальні. Формальними Г., напр., є відділ безрецептурного відпуску, рецептурно-виробничий відділ аптеки; відділи маркетингу, збуту, планово-фінансовий відділ або відділ кадрів на ФП чи оптовій фармацевтичній фірмі тощо. На функціонування Г. будь-якого типу впливають: 1) характеристики членів Г. (їх здібності, освіта, життєвий досвід, особистісні характеристики); 2) структурні характеристики Г. (норми поведінки, комунікативні зв’язки, рольовий розподіл, статус, міжособистісні стосунки та взаємозв’язки, конфліктність, згуртованість); 3) ситуаційні характеристики (розмір Г., просторове розташування членів Г., завдання, що треба вирішувати, система винагороди).
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992; Мнушко З.Н., Дихтярева Н.М. Менеджмент и маркетинг в фармации. Ч. І. Менеджмент в фармации / Под ред. З.Н. Мнушко. — Х., 2007; Психологический словарь / В.Н. Копорулина, М.Н. Смирнова, Н.О. Гордеева, Л.М. Балабанова; Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов на-Дону, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003.