ГУТАПЕРЧА (англ. gutta-percha — походить від малайського getah — камедь та pertja — дерево, яке є джерелом цієї смоли) — смола, продукт життєдіяльності гутаперчоносних рослин. Основний компонент Г. (до 90%) високомолекулярний транс-поліізопрен (гута). Емпірична формула гути — (С5Н8)n. Середня мол. м. гути близько 50 000. Гута є ізомером цис-поліізопрену, вуглеводню каучуку натурального. На відміну від гути, технічна Г. містить смоли, кристали кальцію оксалату білкові та інші речовини. Виділена з молочного соку (див. Латекс) та очищена від домішок Г. має білий або жовтувато- коричневий колір; питома вага 0,945–0,955 г/ см3, показник заломлення n20D = 1,523; стійка до дії кислот, у т.ч. хлористоводневої й фтористоводневої. При нагріванні (50–100 °С) Г. розм’якає, стає пластичною та розчинною в ароматичних і хлористих вуглеводах. Г., як і каучук, має здатність вулканізуватися сіркою. Завдяки своїй пластичності Г. широко використовується в медично-фармацевтичній галузі. Велико технічне значення Г. як найкращого ізолятора в електротехнічній промисловості, а також для виготовлення підводних кабелів. Гутаперчоносними рослинами тропічної зони є палаквіум гутоносний, гутаперчеве дерево — Palaquium gutta Burck та інші види Palaquium; Пайєна Леєра — Payena-leerii Kurz та інші види Payena; родини сапотових (Sapotacaea), які поширені в країнах Південно-Східної Азії, в Новій Гвінеї та ПАР. Види Палаквіум і Пайєна — тропічні дерева завв. до 20 м. Г. у цих рослинах накопичується в здовжених клітинах-мішках. Ці вмістилища знаходяться в корі, серцевині молодих гілок та листях. Між собою вмістилища можуть поєднуватися короткими бічними анастомозами.
До гутаперчоносних рослин також належать види роду бруслина (Evonymus) та евкомія в’язолиста (Eucommia ulmoides Oliv.). Представники роду бруслина — кущі або невеликі дерева с розгалуженою кореневою системою. Майже всі бруслини отруйні. Деякі види бруслини здавна вирощують як декоративні. У сухій корі коренів бруслини бородавчатої (E. verrucosus) міститься від 8 до 13% гути, бруслини європейської (E. europaeus) і широколистої (E. latifolius) — до 7%, які поширені в європейській частині СНД, у т.ч. в Криму і на Кавказі. У досить великій кількості гута (2,5–21%) накопичується в корі коренів бруслин маака (E. maackii), червоноплідної (E. miniatus) і великокрилої (E. macropterus), які поширені у змішаних листяних лісах та на гірських схилах Далекого Сходу. Евкомія, китайське гутаперчеве дерево (назва походить від грецьк. еu — справжній та commi — камедь) — дводомне дерево завв. 20–25 м. Листки чергові завд. 6–8 см, черешкові, видовжено-яйцевидні з видовженою верхівкою, пилчасті, зісподу опушені. Квітки одиночні, по 5–11 в основі однорічних пагонів, без околоквітника, одностатеві, дводомні. Плід — крилатий горішок. Евкомія поширена в центральних високогірних районах Китаю, культивується в Північній Америці, Європі. Усі органи евкомії, окрім деревини та насіння містять гуту. Промисловою сировиною є кора, вміст гути близько 8–10%. Отримують гуту екстрактивним та лужно-центриіфужним методами. Кора пагонів, гілок та стовбурів, окрім гути, містить хлорогенову і кавову кислоти, глікозид аукубін. Вона також є й лікарською сировиною, використовується для отримання настою, настойки, рідкого екстракту, відвару. Препарати кори евкомії мають спазмалітичну та гіпотензивну дії, застосовуються для лікування гіпертонічної хвороби на ранніх стадіях, їх здавна використовують при переломах кісток, а також мають тонізувальну дію.
Войновский А.Б. Гуттаперча. — М.—Л., 1951; Муравьева Д.А., Фармакогнозія — М., 1981; Ровский В.М.. Эвкомия в Средней Азии. — Ташкент, 1961.