ОВЕС ПОСІВНИЙ — Avena sativa L. (Avena — стародавня лат. назва вівса; sativus — посівний) — однорічна культивована трав’яниста рослина родини злакових — Poáceae. Стебло (соломина) прямостояче, завв. 60–150 см, смугасте, гладеньке, з голими, добре виповненими вузлами і порожнистими меживузлями, галузиться в нижній частині — вузлі кущіння. Листки чергові, дворядні, ланцетні, піхвові, з паралельним жилкуванням лінійної пластинки, ледь опушені, по краю дрібнопилчасті. Листки складаються з лінійної пластинки й довгастої трубчастої піхви, на межі яких є плівчастий язичок. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані по 2–3 у пониклі колоски, що утворюють на верхівці стебла розлогу волоть; усі квітки в колоску не зчленовані з його віссю, внаслідок чого вони при достиганні не обсипаються. Плід — зернівка завд. до 8 мм. Цвіте у червні–серпні, достигає в липні–вересні. О.п. вирощують як важливу кормову і круп’яну рослину по всій території України. Культивується майже скрізь, за винятком арктичних областей і пустель, часто дичавіє. З лікувальною метою використовують неочищене зерно, крупу, борошно, солому, траву. Траву слід заготовляти у фазу молочної стиглості (при надавлюванні на зернівку виділяється біла сметаноподібна маса — «молочко» (кінець липня — початок серпня)), солому — під час жнив. Запах у трави відсутній, смак трави і, особливо, зернівок солодкуватий, злегка крохмалистий.
У плодах вівса є цукри, крохмаль (50–60%), білкові речовини (14–16%), жирна олія (6–9%), вітаміни групи В, вітамін Е, каротиноїди, холін, стерини (стигмастерин, β-ситостерин, холестерин та ін.), стероїдні сапоніни (авенакозид А), органічні кислоти (щавлева, малонова, ерукова), кумарини, макро- і мікроелементи (калій, кальцій, фосфор, магній, ферум). Трава вівса містить флавоноїди: похідні апігеніну, лютеоліну, трицину; полісахариди: авенарин, авенін, авеналін; вітаміни, органічні кислоти: яблучну, щавлеву, аконітову та ін.; амінокислоти: триптофан, лізин; стероїдні сапоніни; макро- і мікроелементи: калій, силіцій, магній, фосфор, ферум, манган, цинк, мідь.
Препарати з вівса мають протизапальну, потогінну, жовчогінну, вітрогінну, обволікаючу, діуретичну, тонізувальну, загальнозміцнювальну, збуджувальну апетит дію. Настій із неочищеного зерна дають пити при цукровому діабеті. Настій та настойка трави мають седативні, снодійні та діуретичні властивості. Досвід індійської народної медицини, а також дослідні дані британських учених свідчать про ефективність вівса при лікуванні звикання до наркотиків та тютюну. Не менш широко застосовують овес і зовнішньо. Борошно і вівсяні пластівці використовують для косметичних масок, а відвар трави або соломи — для ванн, примочок, обмивань при скрофульозі, рахіті, ревматизмі, гіпергідрозі ніг, різних шкірних хворобах. Використовують О.п. і в гомеопатії. Вівсяні крупи і борошно, які містять збалансовану кількість легкозасвоюваних, багатих на незамінні амінокислоти білків, вуглеводів, жирів, широко використовують у дієтичному і дитячому харчуванні. Солома вівса йде на виготовлення грубих сортів паперу. Страви з вівса вживають як обволікаючі при гострих запальних захворюваннях ШКТ, при атонії кишечнику, вірусному гепатиті, астенії, порушенні ритму серцевої діяльності та при залізодефіцитній анемії. Вівсяні пластівці знижують рівень холестерину в крові, сприяють стабілізації АТ. Вівсяний куліш рекомендують вживати при туберкульозі легень.
Большая энциклопедия народной медицины. — М., 2005; Большая энциклопедия лекарственных растений / Под ред. акад. РИА Г.А. Непокойчитского. — М., 2005.