ОСТЕОПОРОЗ (лат. osteoporosis < грец. osteon — кістка + porosе — порожнина) — системне захворювання хребта, що характеризується низькою кістковою масою і мікроструктурними ушкодженнями кісткової тканини, які призводять до підвищення крихкості кісток та підвищення ризику переломів. За світовою статистикою, кількість хворих на О. становить 210 млн осіб, з них 24 млн — мешканці США.
О. проявляється зменшенням маси кісткової тканини. Зміни можуть виникати як у компактній, так і в губчастій кістці. Морфологічні порушення, що відбуваються у хребті при О., включають підвищення кортикальної пористості і зменшення обсягу трабекулярної кістки. Оцінка факторів ризику є однією з головних у клінічному обстеженні хворого з О. Серед факторів велике значення мають генетичні порушення, гормональний дисбаланс, недостатня маса кістки, раса, стать, вік, екологічно несприятливі чинники тощо. У більшості випадків перебіг О. безсимптомний, і часто пацієнти звертаються до лікаря на пізніх стадіях захворювання, в основному після патологічних переломів кісток. Найчастіше пацієнти не надають належного значення провіснику О. — болю у різних ділянках скелета, а в окремих випадках — більш вираженим у грудному та поперековому відділах хребта. Клінічна картина О. має характерні ознаки. Клінічно виражений грудний кіфоз, укорочений стиснутий тулуб пацієнта, розташування ребер на гребенях клубових кісток. М’язи у хворих в’ялі. Хребет чутливий при пальпації, пацієнт відчуває біль у ньому при різкому опусканні з положення «навшпиньки». Рентгенодіагностика належить до загальноприйнятих і поширених методів діагностики О. та інших метаболічних остеопатій, має велике діагностичне значення і дозволяє виявити локалізацію, поширеність, характер і форму осередку ураження. До інших неінвазивних методів діагностики О. належать: комп’ютерна та магніто-резонансна томографія, сцинтиграфія, кісткова денситометрія. До рутинних методів лабораторної діагностики належать визначення вмісту кальцію, фосфору, лужної фосфатази у крові, добової екскреції кальцію та фосфору з сечею, а також оцінка екскреції кальцію з сечею (натще) щодо концентрації креатиніну та гідрооксипроліну в сечі.
Стратегія фармакотерапії та профілактики при О. та його наслідків передбачає застосування таких препаратів: остеохін, естрогени, бісфосфонати, міакальцик тощо (для інгібування резорбції кістки); остеохін, фториди, анаболічні стероїди, остеогенон, вітамін D та його активні метаболіти (для стимуляції кісткоутворення); для оптимізації кісткового ремоделювання; зменшення вираженості болю; стимуляції захисних сил організму; поліпшення кровообігу. Необхідною ланкою в лікуванні О. має бути правильна орієнтація пацієнтів на дієту, збагачену фосфором, кальцієм і магнієм, а також на підвищену фізичну активність. Фізіотерапія відіграє істотну роль в усуненні больового синдрому, поліпшенні кровообігу, стимуляції обмінних процесів як в організмі, так і в локальній ділянці скелета.
Гавелка С. Механизмы деструкции и атрофии хряща и кости с точки зрения ревматолога // Ревматология. — 1989. — № 4; Остеопороз: эпидемиология, клиника, диагностика, профилактика и лечение / Под ред. Н.А. Коржа, В.В. Поворознюка, Н.В. Дедух, И.А. Зупанца. — Х., 2002.