ГЕМОЛІЗ (лат. haemolysis < грец. haima — кров + lysis — розклад, руйнування, розчинення) — процес ушкодження еритроцитів, при якому гемоглобін виходить у навколишнє середовище. Після Г. кров — прозора рідина, забарвлена в червоний колір. Г. може виникнути як у кров’яному руслі, так і в пробірці під впливом найрізноманітніших агентів. Основні фактори, здатні зумовити Г., такі: фізичні та хімічні агенти, гемолітичні отрути рослинного, тваринного чи бактеріального походження; гемолітичні властивості сироваток крові тварин (нормальні гемолізини); гемолітичні властивості антитіл (специфічні, або імунні гемолізини). У клінічній практиці застосовують дослідження осмотичного Г. еритроцитів при різних захворюваннях — вивчення стійкості (резистентності) еритроцитів до гіпотонічних розчинів NaCl. Еритроцити здорової людини починають гемолізуватися у 0,44–0,48% розчині NaCl, повний Г. відбувається у 0,28–0,32% розчині NaCl. Концентрація NaCl, при якій починається осмотичний Г., виражає мінімальну осмотичну резистентність еритроцитів. Концентрація NaCl, при якій відбувається повний Г., виражає максимальну резистентність еритроцитів. Осмотична резистентність еритроцитів підвищується при раку шлунка та інших органів, набряках нирок, артеріосклерозі, механічній жовтяниці тощо. Вона знижується при анемії внаслідок кровотечі, при виразці шлунка, гемолітичній жовтяниці тощо. Під впливом наркотиків уретанового та алкогольного ряду проникність еритроцитів для води, калію і гемоглобіну зменшується, а осмотичний Г. затримується. Гемолітичні процеси відбуваються у здоровому організмі і при різних захворюваннях. У здоровому організмі термін життя еритроцита в середньому становить 120 днів, після чого в селезінці, печінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах він піддається руйнуванню, що супроводжується Г. Основним способом руйнування еритроцитів є фрагментація — процес поступового розпаду, що відбувається під час їх циркуляції, переважно в синусах селезінки, де кровотік надзвичайно сповільнений. У фізіологічних умовах еритроцити остаточно руйнуються тільки в клітинах ретикуло-ендотеліальної системи. Після руйнування еритроцитів гемоглобін розпадається на білкову речовину — глобін і залізовмісний пігмент — гем. Шляхом складних хімічних перетворень з гему утворюється білірубін. Звільнене в процесі розпаду гемоглобіну залізо насамперед депонується в ретикуло-ендотеліальних клітинах селезінки і печінки. Звідси після складних хімічних перетворень воно надходить у кровотік. У походженні патологічного Г. велику роль відіграють певні порушення у внутрішньому і зовнішньому середовищі: вплив гемолітичних отрут, утворення гемаглютинінів і гемолізинів у відповідь на різні зовнішні впливи (віруси, бактерії, хімічні агенти, холод, низька температура навколишнього середовища тощо) — у хворих із набутою гемолітичною анемією, поява мікросфероцитарних еритроцитів — при вродженій гемолітичній анемії. При ускладненнях, пов’язаних із переливанням крові, несумісної за груповими властивостями і резус-приналежністю, виявляють внутрішньосудинний Г.
БМЭ. — М., 1958. — Т. 6; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993.