ГЕНЕРИЧНА ЗАМІНА — заміна по суті аналогічних ЛП, які містять однакову активну речовину, ідентичні за силою, концентрацією, дозою, лікарською формою та шляхом уведення; відпуск ліків, торгова назва яких відрізняється від виписаних лікарем, а склад i дозування діючої речовини ідентичні. ЛП, що містять ті самі лікарські речовини, але випускаються різними фармацевтичними фірмами, можуть істотно розрізнятися за біодоступністю. Ці розбіжності зумовлюють різницю терапевтичної ефективності та різну частоту виникнення і вираженість побічних ефектів. Оскільки відповідальність за встановлення діагнозу і лікування пацієнта, включаючи призначення відповідних ЛП, несуть лікарі, то вибір препарату, що належить до категорії рецептурних, є прерогативою тільки лікуючого лікаря. Національні медичні асоціації більшості країн ведуть активну роботу, спрямовану на суворе дотримання правил заміни ЛП. Перед призначенням препарату лікар зобов’язаний здійснити вибір ЛП, враховуючи індивідуальні особливості пацієнта та ціну препарата, щоб найкраще задовольнити потреби конкретного пацієнта. Вибір оптимального ЛП значно полегшується при консультативній допомозі фахівця-провізора.
Існує три основні системи проведення Г.з.: 1. Система тотальної Г.з., коли кожний ЛП може бути замінений генеричним. При цьому може виникнути низка проблем, пов’язаних із відповідальністю у разі виникнення побічних ефектів внаслідок заміни. Особливо часто небажані ефекти, загострення захворювання можуть виникати при заміні препаратів таких клініко-фармакологічних груп, як протиепілептичні та протисудомні препарати, блокатори β-адренорецепторів, антагоністи кальцію. 2. Система позначок, що відображають заборону Г.з. У рецепті лікар повинен зробити позначку, якщо забороняє заміну будь-якого призначеного ним ЛП. Замінити ЛП можна за відсутності позначки, але лікарю надається можливість перешкодити такій заміні. 3. Система позначок, що відображають дозвіл заміни. У рецепті лікар повинен зробити спеціальну позначку, якщо не заперечує проти заміни зазначеного в рецепті ЛП. У цьому разі заміна на інший препарат не обов’язкова, а лікарю надається можливість вирішувати, чи припустима ця заміна. Ставлення до Г.з. у різних країнах неоднозначне, що пов’язано з відмінностями в організації системи охорони здоров’я і традиціях надання медичної допомоги. У зв’язку з цим потенціал ринку генеричних препаратів у різних державах неоднаковий. Напр. у США і Канаді фармацевту дозволено здійснювати Г.з., якщо лікар її не заборонив, що має бути зафіксовано в рецептурному бланку. У Великобританії проведення Г.з. фармацевтом заборонено і дозволено тільки в госпіталях. У Німеччині лікарю необхідно зазначити в рецепті, що він згодний на заміну ЛП або ж відразу виписувати рецепт із зазначенням назви генерика. У Франції лікарям загрожують штрафні санкції, якщо вони перевищують передбачений рівень витрат, а розмір надбавки до їх гонорару розраховують на підставі економії коштів при виписуванні рецептів. Незважаючи на це, ринок генериків у Франції ще недостатньо розвинутий. При застосуванні безрецептурних препаратів у межах самолікування вибір ЛП здійснюється хворим за допомогою провізора, в цьому разі провізор сам може приймати рішення про Г.з. того чи іншого безрецептурного препарату. Таким чином, розвиток концепції самолікування, постійне розширення номенклатури безрецептурних препаратів створюють умови, коли все більша кількість пацієнтів звертається в аптеку, не консультуючись у лікаря. Провізор стає єдиним кваліфікованим консультантом споживача-пацієнта. У цій ситуації перед провізором постає завдання за симптомами захворювань і патологічних станів давати рекомендації стосовно ЛП і умов їх раціонального застосування — завдання забезпечення належної якості фармацевтичної опіки кожного хворого.
Зупанец И.А., Бездетко Н.В., Попов С.Б. Развитие клинической фармации в Украине: итоги и перспективы // Ремедиум. — 2004. — № 4; Черных В.П., Зупанец И.А., Бездетко Н.В., Зайченко А.В. 10 лет клинической фармации в Украине // Клінічна фармація в Україні: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. — Х., 2003.