ІЗОТОНІЧНІ (ізоосмотичні) РОЗЧИНИ (лат. soludiones isotonicae < грец. isos — рівний, однаковий + tonos — напруження) — розчини, які мають осмотичний тиск, що дорівнює осмотичному тиску рідин організму (крові, плазми крові, лімфи, слізної рідини та ін.). Осмотичний тиск плазми крові, слізної рідини в нормі знаходиться на рівні 7,4 атм. (72,82·104 Па). Осмотичний тиск є наслідком теплового руху частинок розчиненої речовини. За наявності двох розчинів, розділених напівпроникною перегородкою (проникною для розчинника, але непроникною для розчиненої речовини) спостерігається переміщення (осмос) розчинника в розчин з високим осмотичним тиском, що відбувається до вирівнювання тиску по обидва боки перегородки або якщо розчин з високим осмотичним тиском оточений замкнутою мембраною до того моменту, коли пружний опір оболонки, що розтягується внаслідок збільшення об’єму розчину, стане рівним його осмотичному тиску. Властивість напівпроникності мають оболонки живих клітин, тому в живому організмі внаслідок відмінності осмотичного тиску всередині та ззовні клітин безперервно відбувається інтенсивний обмін осмосу. При введенні в організм будь-який розчин лікарської речовини з осмотичним тиском, який відхиляється від природного осмотичного тиску сироватки крові, що підтримується на постійному рівні дією так званих осморегуляторів, викликає різко виражене відчуття болю, яке буде тим сильніше, чим більше відрізняється осмотичний тиск розчину, що вводиться, від тиску рідини організму. При введенні розчину з високим осмотичним тиском (гіпертонічний розчин) відбувається зневоднення живих клітин, підвищення концентрації клітинного соку і навіть плазмоліз. Уведення розчину з низьким осмотичним тиском (гіпотонічні розчини) викликає набухання клітин, збільшення їх об’єму, внаслідок чого настає гемоліз. Застосування ЛП у вигляді І.р. дозволяє уникнути порушення рівноваги осмосу організму. Особливе значення це має при ін’єкціях, коли розчин уводять в організм, обминувши природні захисні бар’єри — шкіру, слизову оболонку ШКТ. Для введення значної кількості рідини безпосередньо в кров’яне русло, спинномозковий канал або в цистерну головного мозку вона обов’язково повинна бути ізотонічною. Інакше неминучі масові ураження кров’яних тілець або тяжкі ушкодження нервової тканини. При підшкірних і в/м ін’єкціях застосування І.р. в/м виключити розвиток на місці ін’єкції больового синдрому, викликаного місцевим порушенням рівноваги осмосу. І.р. готують за всіма правилами приготування розчинів для ін’єкцій, але лікар може виписати рецепт, де не вказана ізотонічна концентрація ЛР. У цьому разі провізор розраховує ізотонічну концентрацію, що можна здійснити декількома способами: 1) за допомогою методу, що базується на газових законах (Авогадро і Жерара) або на рівнянні Менделєєва — Клапейрона; 2) за допомогою методу, що ґрунтується на законі Рауля (за кріоскопічними константами); 3) методом використання ізотонічних еквівалентів за натрію хлоридом, прийнятим ДФУ; 4) за допомогою графічних методів.
Тихонов А.И., Ярных Т.Г. Технология лекарств. — Х., 2002.