ІММОБІЛІЗАЦІЯ (лат. immobilis — нерухомий) — досягнення стану нерухомості БАР, тобто отримання ЛП, що мають обмежену свободу рухливості білкових молекул (ферментів, гормонів, антибіотиків, вітамінів та інших БАР або їх фрагментів чи похідних) у просторі, отриманих шляхом упровадження в структуру органічних і неорганічних співполімерів або зв’язування з твердими носіями (матрицями) за допомогою фізико-хімічних або хімічних зв’язків. Отже, І. — це метод стабілізації недостатньо стійких речовин шляхом обмеження їх рухливості. Напр., такі біологічні об’єкти, як ферменти, у фіксованому стані на поверхні різних клітинних структур зберігають свою активність протягом тривалого часу, а в нативному (виділеному та добре очищеному) стані швидко інактивуються під впливом різних чинників навколишнього середовища (рН, температури тощо). Тому з клінічною метою використовують іммобілізовані препарати, які є більш стабільними, довше циркулюють у кровообігу, мають пролонговану дію, менше виявляють побічні реакції, напр. іммобілізовані ферменти, вміщені у мікрокапсули, гелі, ліпосоми тощо. Методи І. БАР поділяють на фізичні (адсорбція, включення в структуру гелів, мікрокапсулювання) і хімічні (створення розчинних стабілізованих ЛП та І. на природних (спів)полімерах). Носії, що використовують для І., поділяють на природні полісахариди (целюлоза, хітин, декстран і агароза та їх похідні, агар, альгінати), білки (колаген, желатоза, кератин), ліпіди (гліцероліпіди, свінголіпіди, холестерин та ін.), численні синтетичні органічні носії (полімери стиролу, акрилової кислоти, поліуретани та ін.) та неорганічні (силікагелі, макропористе скло та ін.). Носії для одержання іммобілізованих препаратів повинні мати високу механічну міцність, стійкість до хімічної й мікробної взаємодії та високу гідрофільність. Крім цього, носії повинні легко активуватись (хімічним або фізичним методом), не виявляти інгібуючої дії на БАР і мати мінімальну неспецифічну адсорбцію й протилежні електричні заряди з БАР та невисоку вартість. Багатоточкова взаємодія лабільного БАР з носієм робить його конформацію більш жорсткою, менш рухомою і характеризується більшою стабільністю та гідролітичною стійкістю. Це відкриває можливість для створення ліків з комбінованою дією (шляхом співіммобілізації). При використанні іммобілізованих препаратів розроблені більш точні й економічні методи клінічної лабораторної діагностики ЛП. Іммобілізовані препарати широко використовуються для діагностики, профілактики та лікування різних хвороб, а також створення більш досконалих протезів і апаратів, що замінюють роботу органів людини, напр., штучної нирки (див. Іммобілізовані ферменти).
Макаров К.А., Кибардин С.А. Иммобилизованные биопрепараты в медицине. — М., 1980; Иммобилизованные ферменты / И.В. Березин, Н.Л. Клячко, А.В. Левашов и др. — М., 1987; Россихин В.В. Биотехнология. Введение в науку будущего. — Х., 2005; Технология лекарственных форм. В 2 т. Т. 1 / Под ред. Л.А. Ивановой. — М., 1991.