ІНТЕГРАЦІЯ (лат. іntegratio — відновлення) — поступове зближення та об’єднання економічних суб’єктів у процесі їх взаємодії (взаємовпливу, взаємопроникнення, взаємозбагачення та ін.). І. економічна — процес зближення і поступового об’єднання національних економічних систем, сучасна найрозвинутіша форма інтернаціоналізації господарського життя. І. економічна — це високий ступінь розвитку інтернаціоналізації господарського життя, зокрема продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і господарського механізму. І. між окремими підсистемами і компонентами системи забезпечується поглибленням і конкретизацією взаємозв’язків між ними, кількісним визначенням цих взаємозв’язків. Поглиблення І. за стадіями життєвого циклу об’єкта управління забезпечується формуванням єдиної погодженої інформаційної системи управління, що включає показники якості, кількості, витрат тощо; а також за стадіями маркетингу, науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, організаційно-технічної підготовки, власне виробництва, просування продукції на ринок, експлуатації та утилізації. Погодженість перерахованих показників за стадіями життєвого циклу об’єктів дає можливість забезпечити оперативність управління, раціональність використання ресурсів і підвищення конкурентоспроможності продукції. Поглиблення І. по вертикалі досягається на основі об’єднання юридично самостійних підприємств для забезпечення нових конкурентних переваг за рахунок створення могутніх науково-дослідних баз, упровадження нових інформаційних технологій, складного устаткування тощо. Вертикальна І. може бути представлена як система, в якій компанія, що займається основним виробництвом, контролює підприємство, виробництво якого доповнює ключове. За напрямком виділяють: 1) вертикальну І. «униз» (backward integration), коли фірма, зайнята основним виробництвом, здобуває контроль над виготовленням сировини або напівфабрикатів; 2) вертикальну І. «нагору» (forward integration), коли фірма здобуває контроль над наступними технологічними стадіями, включаючи також розподіл. Характерною особливістю для світового фармацевтичного бізнесу останніх років є активний розвиток вертикальної І. «нагору», що знайшло відображення в утворенні тих чи інших альянсів виробників ЛП і дистриб’юторів, у т.ч. з позицій оптимальної взаємодії, взаємовигідного збагачення інформацією тощо. Перш за все, це пов’язано з тиском організацій державної та альтернативної систем охорони здоров’я, які почали більшою мірою орієнтуватися на економію ресурсів та раціональне використання ЛП. За охопленням розрізняють: 1) повну вертикальну І. (існує між двома стадіями виробництва А і В, коли усе виробництво стадії А передається на стадію В); 2) часткову вертикальну І. (існує, коли стадії А і В не повною мірою перекриваються всередині однієї корпорації). Вертикальна І. має на меті: усунення невизначеності в постачанні основного виробництва; обмеження конкуренції шляхом монополізації постачання сировини і напівфабрикатів, а також каналів розподілу; поліпшення якості продукції і зменшення витрат; швидке пристосування до технологічних змін шляхом планомірного регулювання напрямків і масштабів виробництва. Часткова або повна вертикальна І. з постачальниками або каналами розподілу дозволяє скоротити витрати на виробництво продукції, коли можливі координація або об’єднання відповідних ланок у єдиний ланцюжок цінностей. За останні десятиріччя у міжнародному фармацевтичному бізнесі спостерігалася хвиля вертикальних інтеграційних процесів як «нагору», так і «униз». Для фармацевтичної галузі України перспективним сьогодні є розвиток інтеграційних процесів шляхом утворення промислово-фінансових груп (див. Промислово-фінансова група) і стратегічних альянсів (див. Стратегічні альянси). І. валютна — цілеспрямований процес поступового зближення та об’єднання валютної політики і валютних відносин країн-учасниць у межах регіональних економічних об’єднань. І. фінансова — поступове зближення, уніфікація та об’єднання бюджетного процесу контролю кількох країн (гармонізація податкових систем, державних витрат тощо) у межах регіональних економічних об’єднань.
Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление: принципы и международная практика. — К., 1998; ЕЕ. У 3 т. — К., 2000; Посилкіна О.В. Інноваційно-інвестиційний розвиток фармацевтичного виробництва: проблеми фінансового забезпечення. — Х., 2002; Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии. — М., 1999; Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент. — М., 1997.