ІНФЛЯЦІЯ (лат. inflatio < inflare — роздувати) — процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці або знецінення грошей унаслідок перевищення кількості грошових знаків, які знаходяться в обігу. Більш важливими внутрішніми причинами, які характеризують розвиток інфляційних процесів в Україні та інших країнах СНД, є: 1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед, співвідношення між групами «А» (засоби виробництва) і «Б» (товари широкого вжитку); 2) мілітаризація економіки; 3) значна її монополізація; 4) витрати на дотації нерентабельним підприємствам, колгоспам, радгоспам, неефективне будівництво; 5) надмірна кількість посередників між виробниками та споживачами. Зростання І. на початку 90-х років ХХ ст. також спричинили розповсюдження малоефективної системи безготівкових розрахунків, податковий тиск, необґрунтоване підвищення заробітної плати на багатьох підприємствах, темпи і масштаби якого перевищували темпи зростання продуктивності праці, та надмірна кредитна емісія НБУ. До зовнішніх причин відносять: 1) зростання цін на імпортні товари та послуги; 2) необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют. З позицій прогнозування певних тенденцій в економіці визначають І. очікувану та неочікувану. Відповідно до середньорічних темпів зростання цін визначають І. помірну (до 5% на рік), галопуючу (від 10% на рік) та гіперінфляцію (1–2% щодня). МВФ допускає 40% рівень інфляції і 2% дефіцит держбюджету впродовж року. І. посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність, знижує рівень життя населення, знецінює його трудові заощадження, підриває стимули до грошових накопичень, порушує механізм функціонування фінансово-грошової системи та ін. Загальна І. складається з І. номінальної та І. реальної. І. номінальна формується під впливом щонайменше трьох грошових факторів: 1) факторів сукупного попиту; 2) факторів, що випливають з умов сукупного виробництва і сукупної пропозиції; 3) власне монетарних факторів. Кожен із них формує відповідний тип номінальної І.: інфляцію попиту; інфляцію витрат або інфляцію пропозиції; монетарну інфляцію. І. попиту характеризується підвищенням рівня сукупних ринкових цін унаслідок зростання грошового попиту на товари та послуги сукупного споживача і його відповідного відриву від сукупної пропозиції. І. пропозиції (витрат) полягає у підвищенні рівня сукупних цін за зниження обсягів сукупного виробництва або зростання грошових витрат на придбання ресурсів виробництва. І. монетарна (грошова) характеризується загальним зростанням рівня сукупних ринкових цін під впливом емісії грошей. В Україні в останнє десятиліття з трьох функціональних типів інфляції (попиту, пропозиції та монетарної) переважає І. витрат. На відміну від І. номінальної, І. реальна формується під впливом негрошових факторів, тобто за своєю суттю реальних факторів, безпосередньо пов’язаних зі зміною структури національного виробництва, удосконаленням його технічної та технологічної систем. Якщо номінальну І. необхідно стримувати, то І. реальну, навпаки, слід стимулювати та створювати умови для її розвитку.
ЕЕ. У 3 т. — К.–Тернопіль, 2000. — Т. 1; Цены и ценообразование / Под ред. И.К. Салимжанова. — М., 2001; Цены и ценообразование / Под ред. В.Е. Есипова. — СПб., 2001.