ІПОТЕКА (грец. hypotheke — застава, заклад) — застава нерухомого майна (землі, будинків, споруд тощо) для отримання грошової позики — іпотечного кредиту. І. оформлюється шляхом складання іпотечної угоди — двостороннього договору про заставу нерухомого майна з метою отримання позики. Власник майна може отримати кілька позик, але їх сума не повинна перевищувати сукупної вартості заставленого майна.
Власник не має права продати заставлене майно до погашення боргу. У разі порушень умов іпотечної угоди (несплати боргу за І. або несвоєчасної сплати відсотків) майно переходить у власність кредитора або продається на торгах. Основним джерелом іпотечного кредиту є емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Іпотечна облігація — довгостроковий цінний папір, емітований під забезпечення нерухомим майном (як правило, з твердим відсотком). ФП використовують І. з метою формування фінансових ресурсів для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів. Предметом І. при цьому, як правило, виступають необхідні активи ФП (будівлі, обладнання).
Банковская энциклопедия / Под ред. С.И. Лукаш и Л.А. Малютиной — Днепропетровск, 1994.