ФАРМАЦІЯ КЛІНІЧНА — інтегративна прикладна наука, яка поєднує фармацевтичні та клінічні аспекти знань про ліки. Її головне завдання полягає у створенні надійних теоретичних основ та методологічних підходів до раціонального застосування ЛП.
Ф.к. як напрямок була заснована на початку 70-х років ХХ ст. і сьогодні її спеціалістів готують у фармацевтичних ВНЗ Німеччини, Франції, Італії, США, Канади, Японії, Польщі. Започаткування Ф.к. — один зі шляхів реалізації стратегії ВООЗ щодо розвитку фармації, яка передбачає створення умов для максимально повноцінного використання потенціалу провізора (фармацевта) в системі охорони здоров’я паралельно із реформою фармацевтичної освіти. Концепція розвитку Ф.к. і підготовки клінічного провізора в колишньому СРСР почала формуватися на початку 80-х років ХХ ст. Професори О.М. Кудрін (м. Москва) та Д.П. Сало (м. Харків) і послідовники їх шкіл на сторінках періодичних видань розгорнули полеміку щодо проблеми підготовки фахівця нового профілю. Але тоді ця ідея не була втілена у зв’язку з недостатніми юридичною і матеріальною базою, а також досвідом вузівської підготовки таких спеціалістів. В Україні становлення Ф.к. як відображення світової тенденції модернізації системи підготовки спеціалістів для фармації почалося на початку 90-х років ХХ ст. Першим кроком було створення в 1993 р. вперше на теренах СНД Української фармацевтичної академії (Харків) відповідної кафедри, яку очолив доктор медичних наук, професор Ігор Альбертович Зупанець. Вирішення проблеми становлення нової науки — Ф.к. і відповідної практичної спеціальності, яка знаходиться на межі фармації та клінічної медицини, відбувалося за 3 напрямками: 1) впровадження необхідності клінічного провізора в менталітет суспільства; 2) реорганізація існуючих програм підготовки «класичного» провізора; 3) організація підготовки нового спеціаліста — клінічного провізора.
За узгодженням з КМУ 18 червня 1998 р. за № 11871/33 відповідно до постанови КМУ від 24.05.1997 р. за № 507 та наказу МОН від 24.06.1998 р. за № 275 затверджено номенклатуру фармацевтичних спеціальностей, у яку було введено спеціальність «Клінічна фармація» з підготовкою відповідного фахівця — клінічного провізора. У 1999 р. професія «Провізор клінічний» введена Міністерством праці та соціальної політики України до Державного класифікатора професій з кодом 2224.2. До окремої спеціальності в напрямку «Фармація» Ф.к. віднесена наказом МОЗ України від 31.07.1998 р. за № 231, а наказом МОЗ України від 07.12.1998 р. за № 346 вона внесена до системи безперервної післядипломної підготовки на факультеті підвищення кваліфікації провізорів. Згідно з наказом МОЗ України від 23.02.2000 р. за № 33 посада клінічного провізора введена до структури лікувально-профілактичних закладів з розрахунку 1 посада на 300 ліжок у міських, районних та сільських лікарнях і медико-санітарних частинах та 1 посада з розрахунку на 25 лікарів, які проводять амбулаторний прийом. У 2002 р. затверджено кваліфікаційну характеристику фахівця — клінічного провізора. Посада клінічного провізора затверджена серед провізорських посад в закладах охорони здоров’я (аптеках) наказом МОЗ України від 28.10.2002 р. за № 385. У 2004 р. МОЗ та МОН затверджено Державні стандарти вищої освіти за спеціальністю 7.110206 «Клінічна фармація» — спеціаліст та 8.110206 «Клінічна фармація» — магістр.
У 1999 р. у НФаУ вперше ліцензовано спеціальність «Клінічна фармація» і розпочато підготовку клінічних провізорів. Поряд з НФаУ вагомий внесок у розвиток і становлення Ф.к. в Україні роблять Центральна науково-дослідна лабораторія (Харків) і Центр клінічної фармації ДЕЦ (Київ), які є науково-практичними базами підготовки клінічних провізорів, а також вищі медичні навчальні заклади і факультети у Львові, Тернополі, Дніпропетровську, Сімферополі, Вінниці, Чернівцях.
Більш як двадцятирічний досвід таких розвинених країн, як США, Канада, Англія, Франція, свідчить, що в сучасних умовах Ф.к. є необхідним ланцюжком для інтеграції медицини і фармації. На фахівця Ф.к. покладається зміцнення зв’язку між цими галузями, формування чітких взаємовідносин у системі лікар — провізор — хворий, що у свою чергу усуває проблему розмежування галузей і забезпечує ефективну фармакологічну терапію в умовах розширення асортименту ЛП на світовому фармацевтичному ринку.
Ф.к. базується на медико-біологічних, хіміко-фармацевтичних та фармакоекономічних аспектах використання ліків і передбачає знання провізором основ клінічної медицини, принципів діагностики захворювань людини та інтерпретації даних лабораторно-інструментального обстеження, клінічної фармакології і фармакогенетики, біофармації, хронофармакології, фармакоекономіки, принципів фармацевтичної опіки хворих. Фахівець з Ф.к. знає основні види медичної документації, загальну синдромологію і клінічну симптомологію у клініці хвороб людини, володіє системними знаннями з ефективності, сумісності чи несумісності ЛП при проведенні комплексного лікування захворювань із методами оцінки клінічної ефективності препаратів основних фармакологічних груп, методологією прогнозування і попередження факторів ризику та їх комбінації, а також можливими методами їх корекції.
Сфера практичного застосування Ф.к. досить широка: оптимізація фармакологічної терапії у конкретного хворого з індивідуальним підходом до вибору ЛП; організація оптимального постачання ліків до багатопрофільного стаціонару з урахуванням його потреб, специфіки захворювань регіону, контингенту хворих, фармакоекономічних принципів; здійснення фармацевтичної опіки хворого в аптеці при відпуску рецептурних і, особливо, безрецептурних препаратів, які надходять до хворого, обминаючи лікаря, а також фармацевтичної опіки самого лікаря при призначенні хворому рецептурного ЛП; просвітницька робота щодо ознайомлення лікарів з новими препаратами та різних груп населення з питаннями правильного застосування ліків; виконання дослідної роботи, яка включає клінічну апробацію, вивчення біоеквівалентності, доклінічні дослідження оригінальних і генеричних ліків, планування досліджень; консультативна робота у клінічних та біохімічних лабораторіях з питань впливу ЛП на показники лабораторного обстеження хворих; робота з проведення маркетингових досліджень фармацевтичного ринку, з висококваліфікованої реклами ЛП; медико-соціальне страхування.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Вип. 78. Охорона здоров’я / МОЗ України, Міністерство праці та соціал. політики України. — К., 2002; Зупанец И.А., Бездетко Н.В., Попов С.Б. Развитие клинической фармации в Украине: итоги и перспективы // Ремедиум. — 2004. — № 4; Сердюк А.М., Черних В.П., Москаленко В.Ф. Проблеми та підсумки підготовки клінічного провізора в Україні // Клін. фармація. — 1998. — № 1; Черних В.П. До проблеми розвитку клінічної фармації та підготовки клінічного провізора в Україні // Клін. фармація. — 2000. — № 1; Черных В.П., Зупанец И.А., Бездетко Н.В., Зайченко А.В. 10 лет клинической фармации в Украине // Клін. фармація в Україні: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. — Х., 2003; Черних В.П., Зупанець І.А. Клінічна фармація — пріоритетний напрямок підготовки сучасного провізора в Україні // Клін. фармація. — 1999. — № 2; Черних В.П., Зупанець І.А. Сучасний рівень розвитку клінічної фармації в Україні // Клін. фармація. — 1997. — № 1.