КИСЛОТА СУЛЬФАТНА

КИСЛОТА СУЛЬФАТНА

H2SO4 з мол. м. 98,08. Це безбарвна олієподібна рідина з густиною 1,859 г/см3 при 0 °С та 1,834 г/см3 при 20 °С. При охолодженні застигає у вигляді кристалів, які плавляться при 10,37 °С. К.с. може бути легко переохолоджена <0 °С без замерзання; при 30–40 °С починає диміти; при 279,6 °С (760 мм рт. ст.) вона кипить із розкладанням (з виділенням сульфуру (VI) оксиду) до утворення суміші, яка містить 98,3% К.с. та 1,7% води. Концентрована К.с. швидко поглинає воду, тому вона є відмінним висушувачем. Цією властивістю К.с. пояснюється обвуглювання багатьох органічних сполук, особливо вуглеводів. Тиск водяної пари над H2SO4 становить усього 0,003 мм рт. ст. Концентрована К.с. — енергійний окисник за рахунок сульфуру (VI), який окиснює HI та HBr (але не HCl) до вільних йоду та брому, Карбон — до карбон (IV) оксиду, сірку — до сульфур (IV) оксиду. Розведена К.с. окиснює за рахунок іону Н+, тому вона реагує лише з металами, які в ряді активності стоять до водню. К.с. утворює солі середні — сульфати та кислі — гідрогенсульфати.

Одержують К.с. у промисловості окисненням SO2 за наявності каталізатора до SO3 з наступною взаємодією сульфуру (VI) оксиду з концентрованою К.с. Найбільш поширений спосіб одержання SO2 — випалювання піриту FeS2. За обсягом виробництва хімічних продуктів поряд з К.с. стоять лише сода та зв’язаний азот. Якісною реакцією на сульфат-іон SO42– є утворення нерозчинного навіть у кислотах білого осаду BaSO4 при реакціях з розчинними солями барію. Кількісно визначають за реакцією нейтралізації. За різноманітністю застосування К.с. у промисловості посідає 1-ше місце. Її використовують у різних хімічних виробництвах, харчовій промисловості та інших галузях народного господарства. У медицині К.с. та її солі застосовують як припалюючу речовину. Барію сульфат використовують як рентгеноконтрастну речовину; магнію сульфат чинить седативну дію; мазь Цинку сульфат — в офтальмології.

БМЭ. — М., 1974 — Т. 23; Суховєєв І.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О. та ін. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000.


Інші статті автора