КИСЛОТА ЦІАНІДНА (лат. acidum hydrocyanicum < грец. kyanos — темно-синій; син.: кислота ціановоднева, кислота синильна) HCN — рідина без кольору, із запахом гіркого мигдалю; Tпл. 13,1 °C; Tкип. 25,7 °C; дуже слабка кислота, заміщується із солей дією фенолу, боратної кислоти та діоксиду карбону; розчини солей мають лужну реакцію та запах К.ц. Змішується з водою та багатьма органічними розчинниками в усіх співвідношеннях. Як розчинник К.ц. має сильну іонізувальну здатність. Суміші пари К.ц. (6–40%) та повітря можуть вибухати; за силою вибуху HCN перевищує тротил; у повітрі пари К.ц. мають Tзайм. 538 °С. У промисловості К.ц. одержують за Л. Андрусовим шляхом окиснення суміші NH3 і CH4 повітрям над сплавом платини і родію або над Pt на нейтральному носієві:
NH3 + CH4 + 1,5O2 = HCN +3H2О.
К.ц. утворюється й при пропусканні NH3 і CH4 над Pt і Ru при ≈1100 °С за відсутності кисню:
NH3 + CH4 = HCN +3H2.
Крім того, відомі методи одержання HCN із її доступних солей. Так, при нагріванні NaCN, KCN або K4[Fe(CN)6] з розбавленою сульфатною кислотою відганяється К.ц. Будова К.ц. деякою мірою схожа на ацетилен (наявність НС≡ групи й кислотного атому Н, який заміщується на метал). Аналогія з ацетиленом спостерігається в реакціях приєднання ненасичених сполук. Існує багато способів якісного та кількісного визначення К.ц. Так, при додаванні лугу та FeSO4 з подальшим підкисненням та додаванням FeCl3 за наявності К.ц. випадає синій осад берлінської лазурі (чутливість реакції 1:500 000). Після кип’ятіння з амонію тіосульфатом з подальшим випарюванням, підкисненням та додаванням FeCl3 з’являється криваво-червоне забарвлення внаслідок утворення феруму роданіду (чутливість реакції 1:4 000 000). Із методів кількісного визначення найбільше значення має титрування аргентум нітратом за Лібіхом. К.ц. — дуже токсична, швидкодіюча сполука; затримує окисні та ферментативні процеси, перешкоджає перенесенню кисню гемоглобіном, зв’язуючи його в ціангемоглобін, паралізує дихальний центр і викликає задуху внаслідок кисневого голодування. При концентрації пари К.ц. 0,6–0,07 мг/л може викликати миттєву смерть. Як протиотруту використовують розчини гідрогену пероксиду або калію перманганату, які окиснюють К.ц. на амід оксалатної кислоти або натрію тіосульфат, що перетворює К.ц. на роданідні сполуки. Дуже розбавлені розчини К.ц. раніше застосовували в медицині під назвою Штучні лавровишневі краплі. К.ц. застосовують для боротьби зі шкідниками сільського господарства (польовими мишами, кротами, байбаками), для обкурювання залізничних вагонів, складів, суден та ін. У повітрі, яке містить К.ц., спостерігається прискорене достигання овочів та фруктів.
Краткая химическая энциклопедия /Под ред. И.Л. Кнунянц: В 5 т. — М., 1967. — Т. 4.