КІБЕРНЕТИКА (грец. kibernetikē — мистецтво управління судном) — наука, що вивчає загальні закони управління та взаємозв’язків в організованих системах (машинах, живих організмах і суспільстві). Становлення К. як самостійної науки пов’язано з книгами американського вченого Н. Вінера «Кибернетика или управление и связь в живом и машине» (1948) і «Кибернетика и общество» (1954), в яких на основі конкретного наукового матеріалу було обґрунтовано єдність законів управління та інформативної взаємодії у штучних та природних системах. Відоме з теорії автоматичного регулювання уявлення про систему управління як про керований та керуючий об’єкти, поєднаних каналами зворотного зв’язку (схема), було узагальнено Н. Вінером та його послідовниками до універсального принципу управління та інформаційного зв’язку.
У цьому узагальненні процеси обробки та передачі інформації були виділені в самостійну сутність безвідносно до природних процесів, які лежать в основах функціонування систем управління. Опис системи обробки інформації у вигляді алгоритмів з їх подальшою реалізацією на ЕОМ значно розширив можливості моделювання природних процесів управління, зробив реальною передачу автоматичним пристроям багатьох видів людської діяльності. Методологічні й загальнонаукові положення К. в поєднанні з узагальненням практичного досвіду використання ЕОМ зумовили створення в 60-х роках ХХ ст. більш розвиненої та конкретної системи понять і методів, що покладено в основу інформатики. При цьому К. зберігає своє значення як важливий напрямок сучасної методології і філософії науки, одночасно конкретизує свої положення та ідеї у прикладних дисциплінах, які вивчають технологічні, біологічні і соціальні управляючі системи (технічна К., медико-біологічна К., економічна К.).
Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Ю.В. Прохоров. — М., 1998.