Кома (лат. coma < грец. koma — глибокий сон); син. коматозний стан — гострий патологічний стан, який характеризується прогресуючим пригніченням функцій ЦНС із втратою свідомості, порушенням реакції на зовнішні подразники, розладами дихання, кровообігу та іншими наростаючими функціями життєзабезпечення організму. Кома виникає як ускладнення багатьох захворювань, що супроводжуються значними змінами умов функціонування ЦНС, або як прояв первинного пошкодження структур головного мозку.
За походженням коми класифікують на:
- Первинно церебральну, або неврологічну кому, яка супроводжується пригніченням функцій ЦНС через первинне ураження головного мозку (інсульт, епілепсія, черепно-мозкова травма, енцефаліт, пухлина головного мозку);
- Кома при ендокринних захворюваннях (цукровий діабет, тиреотоксикоз), зумовлену порушенням метаболізму;
- Токсичну кому, зумовлену впливом екзогенної отрути або ендогенної інтоксикації при печінковій та нирковій недостатності;
- Кому, зумовлену порушенням газообміну, яка зазвичай пов’язана з недостатнім надходженням кисню ззовні, з порушенням його транспорту при анемії, тяжких гострих розладах кровообігу, а також при дихальній недостатності.
Кома може виникати внаслідок втрати електролітів, води та енергетичних речовин.
Пригнічення свідомості може бути наслідком невеликого вогнищевого ураження, яке охоплює ретикулярну активуючу систему, або великого багатоосередкового чи дифузійного процесу, в який втягуються обидві півкулі. Пригнічення функцій кори, підкіркових утворень і стовбура мозку, яке характеризує розвиток коми, пов’язане з метаболічними порушеннями і структурними змінами в ЦНС. Патологоанатомічними дослідженнями виявляються ознаки набряку головного мозку та його оболонок, збільшення рідини в підпавутинному просторі, розширення периваскулярних просторів, нерівномірне кровонаповнення головного мозку, крапчасті крововиливи, хроматоліз, вакуолізація. К. може розвиватися майже миттєво, досить швидко і поступово — протягом декількох годин або днів. При прекомі розлад свідомості характеризується сплутаністю свідомості, помірним оглушенням; відмічають загальмованість, сонливість або, навпаки, психомоторне збудження. Кома І ступеня характеризується вираженим оглушенням, гальмуванням реакцій на сильні подразники. Хворий самостійно перевертається в ліжку, але контакт з ним значно утруднений; м’язовий тонус підвищений; реакція зіниць на світло збережена. Шкірні рефлекси різко ослаблені, сухожильні — підвищені. Кома ІІ ступеня характеризується глибоким сном, сопором; контакт із хворим не досягається; різко ослаблена реакція на біль; рідкі спонтанні рухи некоординовані; порушення дихання. Можливі мимовільні сечовипускання і дефекація; реакція зіниць на світло різко ослаблена; кореальні та ковтальні рефлекси збережені, шкірні відсутні, виявляють пірамідні рефлекси. Кома ІІІ ступеня характеризується відсутністю свідомості, реакції на біль, корнеальних рефлексів, реакції зіниць на світло; сухожильні рефлекси і тонус м’язів дифузно знижені; сечовипускання та дефекація мимовільні; АТ знижений, дихання неритмічне; температура тіла знижена. Кома ІV ступеня характеризується повною арефлексією, атонією м’язів, двостороннім мідріазом, гіпотермією, глибоким порушенням функцій довгастого мозку з припиненням спонтанного дихання, різким зниженням АТ.
У необхідному обсязі лікувальну допомогу хворим при всіх видах коми, за винятком ранніх стадій гіпоглікемічної коми, можна надати лише в стаціонарі. Хворих у коматозному стані слід негайно госпіталізувати в лікувальні заклади за профілем основного захворювання, в якому є відділення реанімації або надання спеціалізованої допомоги при певному виді коми. Обсяг лікувальної допомоги на догоспітальному етапі обмежують заходами щодо забезпечення і підтримання функцій дихання та кровообігу, а при наявності засобів допомоги також негайними заходами етіологічної та патогенетичної терапії. До першочергових на догоспітальному етапі належать заходи щодо відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, запобігання асфіксії внаслідок западанням язика та аспірації вмісту порожнини рота і глотки. Хворого необхідно покласти на бік, відхилити його голову назад, висунувши одночасно вперед і вниз нижню щелепу; захопивши пальцями, витягнути, а потім зафіксувати бинтом язик. Після цього зробити ретельний туалет порожнини рота і глотки, звільнивши їх за допомогою вологої серветки від слизу, залишків їжі та блювотних мас. При можливості починають інгаляцію кисню, а при рідкому поверхневому диханні чи його зупинці роблять штучне дихання. Невідкладна симптоматична допомога необхідна у разі тяжкої аритмії серця, гострої серцевої недостатності, різкого зниження АТ. При значному підвищенні АТ уводять гіпотензивні препарати. При деяких отруєннях використовують протиотрути. Доцільно очистити і промити шлунок за допомогою назогастрального зонду. Це попередить аспірацію і видалить токсичні агенти. У стаціонарі здійснюють комплексну патогенетичну і симптоматичну терапію, яка містить як специфічні види допомоги, зумовлені причиною К., так і вплив на ланки патогенезу, загальні для багатьох видів коми. У більшості випадків проводять штучну вентиляцію легенів газовими сумішами з підвищеним вмістом кисню, корекцію порушень кислотно-основної рівноваги, водно-електролітного балансу, дегідратаційну терапію з метою зменшення набряку мозку, внутрішньочерепної гіпертензії, при необхідності — оксигенобаротерапію, а також дезінтоксикаційну терапію із застосуванням методів форсованого діурезу, гемодіалізу, перитонеального діалізу, плазмаферезу, гемосорбції, лімфосорбції.
Диагностика и лечение внутренних болезней: Руководство для врачей: В 3 т. — М., 1996; Фармакотерапия В 2 т. / Под ред. Б.А. Самуры: — Х., 2000; Федеральное руководство по использованию лекарственных средств. — М., 2003; Haslett C., Chilvers E.R., Hunter J.A. et al. Davidson’s principles and practice of medicine. — Edinburg, 2001.