КОРОНAРНА НЕДОСТAТНІСТЬ (лат. isufficientia coronaria) — клініко-патофізіологічний стан, який характеризується зниженням відповідності коронарного кровообігу до потреб міокарда у кисні і поживних речовинах. Зазвичай К.н. призводить до локальної ішемії міокарда, в той час як загальна гіпоксія міокарда в переважній більшості випадків не пов’язана зі змінами коронарних судин, а викликається іншими причинами (анемією, дихальною недостатністю, патологією гемоглобіну тощо).
К.н. виникає внаслідок значного зменшення або повного припинення кровообігу по коронарних артеріях, що може бути пов’язано з їх спазмом, звуженням просвіту атеросклеротичною бляшкою, тромбом, субендотеліальним крововиливом, розростаннями сполучної тканини при продуктивному запаленні або звуженням просвіту внаслідок стискання артерії ззовні спайкою, пухлиною, стороннім тілом. Розрізняють гостру та хронічну К.н. Гостра спричинена раптовим порушенням прохідності коронарної артерії і може призвести до розвитку інфаркту міокарда. Хронічна К.н. розвивається при повільно прогресуючому звуженні просвіту коронарної артерії й клінічно виявляється нападами стенокардії, які спочатку виникають лише при істотному збільшенні роботи серця, а з прогресуванням — при все менших навантаженнях, аж до виникнення нападів у спокої. Іноді виділяють так звану відносну К.н., розуміючи під цим відставання розвитку судинної системи міокарда від збільшення його маси, що пов’язано з гіпертрофією (напр. при артеріальній гіпертензії, при аортальній ваді серця тощо).
К.н. — патогенетична основа ішемічної хвороби серця, але не тотожна цій хворобі, оскільки спостерігається і при багатьох інших захворюваннях, що супроводжуються ураженням коронарних артерій (коронарити) при міокарді, васкуліті, звуженні устя коронарних артерій при аортиті, аортальній ваді серця та ін. Виділяють три основні клінічні прояви К.н.: стенокардію (або її еквіваленти), осередкову дистрофію міокарда та інфаркт міокарда, симптоми і діагностика яких добре вивчені в основному при ішемічній хворобі серця. Інколи перебіг К.н. відбувається латентно і розпізнання її вимагає спеціального обстеження хворого. В амбулаторній практиці наявність хронічної К.н. підтверджують за змінами ЕКГ у процесі проведення навантажувальних проб. За величиною навантаження, при якій виникають зміни ЕКГ, роблять висновок про ступінь тяжкості К.н. Для діагностики хронічної К.н. також використовують фармакологічні проби, коронарографію. При гострій К.н. використовують ферментодіагностику інфаркту міокарда, радіонуклідну діагностику з ізотопами талію, технецію.
К.н. передбачає вплив на основне захворювання, з яким вона пов’язана (лікування атеросклерозу, коронариту, хірургічна корекція вади серця тощо), а також застосування антиангінальних, тромболітичних, протиаритмічних препаратів. При неефективності фармакотерапії і тяжкому перебігу К.н. у деяких випадках показано оперативне лікування.
Болезни сердца / Под ред. Р.Г. Оганова, И.Г. Фоминой. — М., 2006; Фармакотерапия: В 2 т. / Под ред. Б.А. Самуры. — Х., 2008; Федеральное руководство по использованию лекарственных средств (формулярная система). Вып. IV. — М., 2003; Haslett C., Chilvers E.R., Hunter J.A., Boon N.A. Davidson’s principles and practice of medicine. — Edinburg, 2001; Harrison’s principles of internal medicine: 16th ed. / Ed. Dennis L. Kasper et al. — New York, 2005.