ЯТРОГЕННІ ІНФЕКЦІЇ (грец. jatros — лікар + genos — походження; син.: внутрішньолікарняні, госпітальні, нозокоміальні) — інфекційні захворювання, зараження якими відбувається в процесі надання медичної допомоги. Я.і. варто відрізняти від неятрогенних, з якими пацієнт потрапляє в стаціонар або зараження якими відбувається в позалікарняних умовах, а хвороба виявляється після того, як хворий опинився в стаціонарі з приводу іншого захворювання. Я.і. поширилися з розвитком стаціонарної медичної допомоги.
Основними причинами збільшення частки Я.і. від загальної кількості інфекційних захворювань є: висока частота контактів населення з медичними працівниками; розширення спектра і збільшення пошкоджувальної дії хімічних, фізичних і механічних факторів, пов’язаних із наданням медичної допомоги, та підвищення чутливості пацієнтів до цих факторів; низький рівень вирішення проблеми безпеки медичної допомоги при спорудженні й експлуатації лікарняних приміщень, виробництві й використанні медичних приладів, апаратів, інструментарію та ЛП; недостатня компетентність медичних працівників у цій галузі знань та ін. До вторинних факторів поширення Я.і. відносять масове застосування антибіотиків, розвиток у мікробів полірезистентності до протимікробних препаратів, формування лікарняних ековарів збудників Я.і. та широке застосування оперативних втручань. Я.і. різко погіршують показники здоров’я населення й медичної допомоги, спричиняють величезні трудові втрати й додаткові фінансові витрати на лікування й соціальне забезпечення. Етіологія Я.і. характеризується ознаками як загальними для всіх інфекцій, так і специфічними. До них належить безперервна зміна складу збудників та їх питомої ваги в розвитку інфекцій. Склад збудників Я.і. численний і різноманітний, він налічує понад 200 патогенних видів бактерій, грибів, вірусів, найпростіших, напр. адено-, герпес-, цитомегало-, рота-, ентеровіруси, збудники СНІДу, гепатиту В, грипу, сальмонельозу, туберкульозу, лістеріозу, хламідійних і мікоплазмових захворювань, трихомонозу, амебіазу, малярії, кандидозів, дерматомікозів. Частка Я.і., які викликаються умовно-патогенними бактеріями, включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae, Enterococcus faecalis, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Enterobacter sp., Proteus sp., Haemophilus influenzae, Pseudomonas aeruginosa, Мусоbacterium sp., Acinetobacter sp., Bacteroides sp., Legionella pneumoniae, Bacillus cereus, Peptostreptococcus anaerobius, Candida albicans, Aspergillus sp. та ін., становить близько 85%. Найістотнішим напрямком еволюції Я.і. є формування й поширення в лікарняних стаціонарах особливих штамів, які мають назву внутрішньолікарняних, або госпітальних. Вони полірезистентні до протимікробних препаратів, мають знижену чутливість до антисептиків і дезінфектантів, виявляють значний поліморфізм популяцій, високу стійкість до конкурентної дії автохтонної мікрофлори, широкий набір факторів вірулентності, інвазивність, здатність до колонізації шкіри та слизових оболонок. Вони добре адаптовані до лікарняного середовища. Головну роль у розвитку Я.і. відіграють оперативні втручання, ін’єкції лікувальних і профілактичних препаратів, катетеризація судин кровоносної системи, катетеризація сечового міхура, бужування уретри, цистоскопія, апаратне штучне дихання, трахеотомія, інтубація, бронхоскопія, промивання бронхів, відсмоктування слизу, введення в бронхи ЛП, стоматогенні, ЛОР та офтальмологічні маніпуляції, аборти, ендоскопічні та мануальні дослідження жіночої статевої сфери, терапія імунодепресивними засобами й ЛП, контамінованими збудниками Я.і., променева діагностика і терапія. Клінічні прояви Я.і. різноманітні. З метою профілактики Я.і. встановлюється епідеміологічний нагляд, складовою частиною якого є мікробіологічний контроль за властивостями збудників інфекції, рівнем і спектром їх чутливості до протимікробних препаратів, шляхами їх міграції та мікробного осіменіння об’єктів лікарняного середовища.
Советский энциклопедический словарь. — М., 1980; Яфаев Р.Х., Зуева Л.П. Эпидемиология внутрибольничной инфекции. — Л., 1989.