Кредит (лат. сreditum — позика < credo — вірю) — форма руху позичкового капіталу. Позичковий капітал — це капітал, який приносить дохід у вигляді відсотка. У ринковій економіці він існує поряд із промисловим і торговельним капіталом. Позичковий капітал постійно існує в грошовій формі і виступає як особливий вид капіталу зі специфічною формулою руху: Г—Г', де Г' = Г+∆Г. Ця формула визначає, що метою та рушійним мотивом функціонування позичкового капіталу є отримання приросту грошей (Г') порівняно з їх початковою сумою, наданою в позику. Позичковий капітал дає дохід у вигляді відсотка лише тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий (продуктивний) капітал, який приносить прибуток. Позичковий капітал характеризується певними особливостями. Він інвестується не його власником, а зовсім іншою особою — підприємцем-позичальником, якому капітал надається в тимчасове користування. Відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як капітал передано боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою відсотків. Капітал-функція означає, що підприємець мусить одержати більший прибуток на авансовані гроші, ніж обсяг плати за позичковий капітал, інакше немає сенсу брати капітал в позику. Кредитор як власник капіталу отримує частину прибутку у вигляді позичкового відсотка. Решта прибутку залишається у розпорядженні підприємця-позичальника у вигляді підприємницького доходу. Отже, К. — це комерційний продаж капіталу (грошей) на певний термін на умовах повернення, платності, забезпеченості, цільового призначення, диференційованості. Це основні умови кредитної угоди або принципи кредитування. Принцип повернення означає, що позика має бути повернена кредитору позичальником. Він вважається головним атрибутом позики, що відрізняє її від інших форм надання грошей для використання, напр., субсидій, субвенцій, дотацій. Принцип терміновості означає, що при укладанні кредитної угоди поряд із зобов’язанням повернути позику зазначається і термін, коли це повинно відбутися. Від терміну кредитування залежить і обсяг плати за отримання позики. Принцип цільового призначення реалізується в наданні та використанні позики на певну мету, зумовлену в кредитній угоді. У процесі використання позики банк контролює її спрямованість на певний господарський об’єкт. Принцип платності означає, що позика як комерційна операція повинна обов’язково приносити кредиторові певний дохід у вигляді відсотка, який виступає важливим інструментом ринку позичкових капіталів. Принцип забезпеченості позики означає наявність у банку права захисту своїх майнових інтересів, недопущення збитків від неповернення позики через неплатоспроможність позичальника. К. надається банком під певне реальне забезпечення — заставу майна, гарантію, страховий поліс та ін. Принцип диференційованості базується на індивідуальному підході, розрахунку певних коефіцієнтів, відповідно до яких позичальник належить до тієї чи іншої групи ризику, на підставі чого банк вирішує питання про надання позики та умови її надання. Основними джерелами формування позичкових капіталів є: 1) тимчасово вільні доходи різних верств населення, які не використовуються для задоволення поточних потреб, а заощаджуються на придбання нерухомості, житла, предметів довгострокового вжитку. Банки акумулюють ці грошові кошти і використовують їх для надання позик; 2) грошові кошти спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів і громадських організацій (пенсійних і благодійних фондів, страхових і фінансових компаній, профспілкових, спортивних та інших громадських об’єднань); 3) грошові кошти держави. Це різниця між податковими надходженнями та витратами центрального уряду і місцевих органів влади; 4) грошові капітали, які тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торговельного капіталу. Вони накопичуються як амортизаційні відрахування для потреб відновлення основного капіталу. Основними функціями К. є: 1) перерозподільна — передбачає акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів окремих підприємців, фірм, корпорацій, населення, держави і перетворення їх у позичковий капітал. Через кредитний механізм він перерозподіляється між галузями економіки, корпораціями, фірмами, спрямовуючись у ті сфери, які забезпечують отримання найвищого прибутку або ж яким віддається перевага відповідно до загальнодержавних програм розвитку економіки; 2) економія видатків обігу — К. частково замінює готівку так званими кредитними грішми — векселями, банкнотами, чеками, депозитними сертифікатами, кредитними пластиковими картками, а також через розвиток і розширення сфери безготівкових розрахунків. Він прискорює обіг грошей; 3) прискорення концентрації та централізації капіталу — К. виступає одним із чинників створення нових фірм, перетворення індивідуальних фірм в акціонерні товариства, створення транснаціональних корпорацій; 4) кредитне регулювання економіки — сукупність заходів, здійснюваних центральним банком для зміни обсягу й динаміки кредитування з метою впливу на господарські процеси. Дві основні форми К. — комерційний і банківський. Комерційний К. — це К., наданий одним підприємцем іншому в товарній формі, тобто у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Одержуючи товари в борг, покупець дає кредитору боргове зобов’язання, вексель (див. Вексель). У ньому зазначено місце та час видачі боргового зобов’язання, суму боргу, місце і термін повернення боргу. Оскільки комерційний К. ставить за мету прискорення реалізації товарів, а не привласнення прибутку, ціна за цей К. нижча, ніж за банківський. Комерційний К. має вузькі межі. По-перше, кредитор може надати позику лише в обсязі свого резервного капіталу. По-друге, К. товарами можна надати тільки обмеженому колу позичальників. Банківський К. — це К., наданий власниками грошових коштів, банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами позичальникам у вигляді грошових позик. Ця форма К. значно розширює його межі й роль у ринковій економіці. Банківський К. може бути короткостроковим, якщо термін його повернення до 1 року, середньостроковим — від 1 до 3 років і довгостроковим, якщо він надається на термін, що перевищує 3 роки. У фармацевтичній галузі України в сучасних умовах найбільш поширений комерційний К. Щодо банківського кредитування, то ФП в основному використовують лише короткострокові позики на поповнення обігових коштів в обсязі 5–7% всього свого капіталу. Між тим, у галузі міг би застосуватись такий зручний різновид банківського К., як овердрафт.
Василик О.Д. Державні фінанси України. — К., 1997; Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. — К., 2001; Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. — Тернопіль, 2000; Економічна енциклопедія: В 3 т. — К.–Тернопіль, 2000. — Т. 1; Общая теория денег и кредита / Под ред. Е.Ф. Жукова. — М., 1995; Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. — М., 1997; Федоров Б.Г. Англо-русский толковый словарь валютно-кредитных терминов. — М., 1992; Финансово-кредитный словарь: В 3 т. — М., 1988. — Т. 3.