ФІЛЬТРУВАННЯ (лат. filtrum — повсть) — процес механічного розділу рідких або газоподібних дисперсних систем за допомогою пористих перегородок, які мають властивості пропускати дисперсійне середовище та затримувати частинки, розміри яких перевищують діаметр пор перегородки.
Залежно від механізму затримки часток розрізняють фільтри глибинні (пластинчасті) і мембранні (екранні). У глибинному фільтрі частки зазвичай затримуються в місці перетину волокон фільтра, тобто механічно або внаслідок адсорбції на матеріалі фільтра. Як глибинні фільтри використовують бавовноволокнисті матеріали (вату, марлю), скло у вигляді спеченого порошку або волокон, целюлозно-азбестові фільтри, матеріали з полімерних волокон. Мембранні фільтри — сита з середніми розмірами пор у вузькому діапазоні.
В аптечній практиці для Ф. розчинів можна використовувати фільтрувальний папір, який являє собою непроклеєний папір, що одержується із бавовняного волокна. Паперові фільтри бувають гладкими (використовуються в хімічних і аналітичних лабораторіях для збирання осадів) та складчастими (використовуються в аптечних умовах). З метою вдосконалення процесу Ф. рідких лікарських форм в аптеках запропоновано використовувати скляні фільтри. Це скляні лійки з вплавленим пористим дном.
За величиною пор вони бувають 4 розмірів — від № 1 з найбільшими порами до № 4 — з найменшими. При Ф. через фільтри № 3 і № 4 використовують вакуум. Для Ф. в’язких рідин (жирні масла і масляні розчини) використовуються лійки для гарячого Ф. Велику кількість рідини фільтрують за допомогою фільтр-пресу, друк-фільтру, які працюють під тиском, або нутч-фільтром, у якому створюється вакуум.
БМЭ / Гл. ред. Б.В. Петровский. 3-е изд.: В 30 т. — М., 1980. — Т. 26.