ФУКУС ПУХИРЧАСТИЙ — Fucus vesiculosus L. (латиніз. грец. phycos — морська трава; лат. vesiculosus, a, um — пухирчастий від vesicula, ae — пухирець) — водорость з родини фукусових (Fucaceae) відділу бурих водоростей (Phaeophyta); рос. назва: фукус пузырчатый. Поширений в Атлантичному океані, у східних і західних районах Середземного моря; в Росії — у Білому, Баренцевому, Карському і Балтійському морях. Росте в прибережній смузі моря, переважно в зоні припливу-відпливу, на кам’янистих і скелястих ґрунтах, зазвичай утворює великі зарості. Це багаторічна дводомна водорість із сланями від 15 до 150 см завв., має вигляд дихотомічно розгалуженого куща, який прикріпляється до каменів конічною підошвою оливково-бурого кольору у верхній частині і майже чорного — біля основи. Стовбурець невеликий, округлий. Гілки пласкі, шкірясті, з рівними краями і серединною жилкою, по обох боках якої зазвичай парами розташовані повітряні пухирці округлої або овальної форми (на прибійних місцях вони можуть бути відсутні). Серединна жилка найбільш чітко виявляється в нижній і середній частині сланів. На гілках є криптосоми. Органи розмноження містяться в заглибленнях рецептакулів, які можуть бути округлими або овальними, простими або вильчасторозсіченими. Розмноження відбувається лише статевим шляхом.
Лікарською сировиною є слані — Thalli Fuci. У сланях Ф.п. виявлені вуглеводи — 73–74%: маніт та його похідні; полісахариди: альгінова кислота (лінійний глікан, який складається із залишків β-D-мануронової та L-гулуронової кислот, з’єднаних 1 > 4 зв’язком) — до 40% від маси сухої речовини, фукоїдани (сульфатовані полісахариди, головним моносахаридом яких є L-фукоза) — до 20% від маси сухої речовини, фукани (низькомолекулярні полісахариди), альгульоза. У сланях є також: ліпіди — 1–3%, стероли — до 0,1%; вітаміни: аскорбінова кислота, вітамін Е; каротиноїди; хлорофіли А і С, фукоксантин, неоксантин, неофукоксантин; фенольні сполуки: таніни; азотовмісні речовини: білок — до 15%, вільні амінокислоти: глутамінова та аспарагінова кислоти, аланін, серин, аргінін та ін.; ферменти; макро- і мікроелементи: K, Ca, Ba, Na, Cu, Fe, Zn, S, P, 0,9% органічно зв’язаного J.
Ф.п. знижує рівень холестерину у крові, що значно гальмує розвиток атеросклерозу, укріплює стінки судин; його використовують у вигляді настойки, рідкого екстракту і настою при захворюваннях щитоподібної залози, запальних захворюваннях сечостатевої системи, ожирінні ендокринного походження, запорах, варикозному розширенні вен, порушеннях серцево-судинної системи та водно-сольового обміну. Альгінову кислоту та її похідні використовують як гемостатичні препарати і як допоміжні матеріали для виробництва твердих і м’яких лікарських форм різної спрямованості дії. Похідні альгінової кислоти виводять радіонукліди з організму, стимулюють реакцію імунітету, мають протипухлинну, антимікробну, протизапальну і спазмолітичну активність. Фукоїдани виявляють антибактеріальну, противірусну, імуномодулювальну, антитромботичну, антикоагулянтну і фібринолітичну активність. Як природні поліелектроліти вони виявляють високий ступінь спорідненості з двовалентними катіонами важких металів. Ця властивість знайшла відображення в дослідженнях, які стосуються питань виведення свинцю з організму. Фукани мають протизапальну, антикоагулянтну, антитромботичну, протипухлинну і антипроліферативну активність. Полісахариди і поліфеноли Ф.п. активні відносно вірусу СНІДу. Поліненасичені жирні кислоти омега-3-типу виявляють протипухлинну активність. Насичення організму такими кислотами нормалізує ліпідний обмін та перешкоджає розвитку атеросклерозу судин. На основі БАР зі сланей Ф.п. створені різні ДД, а також добавки до парфумерно-косметичних виробів. Ф.п. входить до БТФ, чинить антигіпотиреоїдну дію. Використовують у гомеопатії для регулювання функції щитоподібної залози, при запаленні лімфатичних залоз, ракових ураженнях шкіри, легенів, при ожирінні.
Канаан Х.М., Криворучко О.В., Маклауф Х.Я. Аміно- та жирнокислотний склад Fucus vesiculosus L. // Вісник фармації. — 2003. — № 4 (36); Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002; Cave W.T. // Nutrition. — 1996. — Vol. 12 (1 Suppl); Charreau B., Blondin C., Boisson-Vidal C. et al. // Transplant. Proc. — 1997. — Vol. 29; Mauray S., Sternberg C., Theveniaux J. et al. // Thromb. Haemost. — 1995. — Vol. 74.