УВАГА — форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості та зосередженості її свідомості на певних об’єктах або певній діяльності при одночасному абстрагуванні від ін. У. виступає не самостійним психічним процесом, а якісною характеристикою сприйняття, пам’яті, мислення, що забезпечує вибірковий характер психічної діяльності, здійснення в ній вибору даного об’єкта з певного поля можливих об’єктів. У. — обов’язкова передумова продуктивності будь-якої свідомої діяльності людини. У. значною мірою залежить від характеру діяльності людини, від її значення для цієї людини, від особливостей особистості: потреб, інтересів, вольових якостей, темпераменту, характеру. Значну роль відіграє настрій, а також фізичний стан людини. Стан У. завжди супроводжується як емоційними переживаннями, так і певними змінами стану організму. Як фізіологічний стан У. містить комплекс судинних, дихальних, рухових та інших реакцій. Стан зосередженості У. супроводжується рухами всіх частин тіла, що разом з органічними реакціями виступають як необхідна умова підтримання У. Руховий ефект У. полягає в тому, що деякі відчуття, думки і спогади стають особливо інтенсивними і яскравими внаслідок зосередження на них усієї рухової активності. Відповідно до теорії А.А. Ухтомського фізіологічною основою У. є домінантний осередок збудження в корі головного мозку, що підсилюється під впливом сторонніх подразників і викликає гальмування сусідніх ділянок. В основу класифікації видів У. покладено різні критерії: 1) залежно від активності особистості виділяють три види У.: мимовільна, довільна, післядовільна. Мимовільна (ненавмисна) У. виникає без наміру людини побачити чи почути що-небудь, без заздалегідь поставленої мети, без зусиль волі. Вона може бути викликана несподіванкою чи новизною подразника, його силою, рухливістю, контрастом між подразниками. На заохочення мимовільної У. впливає сила подразника (сильний запах, яскраве світло чи забарвлення, голосний звук тощо). При цьому має значення не тільки абсолютна, а й відносна сила подразника, його співвідношення з іншими подразниками. Важливу роль у виникненні мимовільної У. відіграє контраст між подразниками (за формою, величиною, кольором і т.п.): маленький предмет краще помічається серед великих, цифра — серед літер тощо. Мимовільна У. привертається також змінами в подразниках (напр. різкою зміною в зовнішності знайомої людини) і рухом предметів. Об’єктом мимовільної У. легко стає все нове (умовний рефлекс), і, навпаки, все шаблонне, стереотипне не викликає У. Довільна У. — активне, цілеспрямоване зосередження свідомості, підтримання рівня якого пов’язане з певними вольовими зусиллями, необхідними для боротьби з більш сильними впливами. Подразником у цій ситуації є думка або наказ, вимовлений про себе, що викликає відповідний імпульс в корі головного мозку. Довільна У. залежить від стану нервової системи (знижується у розлагодженому, надмірно збудженому стані) і визначається мотиваційними факторами: силою потреби, ставленням до обсягу пізнання й установкою (неусвідомлюваною готовністю сприймати предмети і явища дійсності певним чином). Цей вид У. необхідний для засвоєння трудових навичок, напр. навичок фармацевтичної діяльності, від нього залежить працездатність. Оскільки У. потребує зусиль від людини, то є стомлювальною. Важко змусити людину бути уважною більше 20 хв. Це важливо знати викладачу фармацевтичного вищого навчального закладу і не зловживати довільною У., а використовувати і мимовільну, якщо це можливо. Вона буде більш стійкою, якщо викликана всім тим, що знаходиться у сфері інтересів тих, кого навчають, або обіцяє їм принести практичну користь. Навчання без інтересу практично не відбувається. Інколи віддалений результат діяльності може переходити в інтерес до неї самої. У цьому разі У., яка за своїм походженням є довільною, стає мимовільною, тому деякі психологи виділяють цю У. в особливий вид, називаючи її післядовільною. Післядовільна У. настає після довільної У., але якісно від неї відрізняється. Коли при вирішенні завдання з’являються перші позитивні результати, виникає інтерес, відбувається автоматизація діяльності, виконання її вже не потребує спеціальних вольових зусиль і обмежене лише стомленням, хоча мета роботи зберігається. Цей вид У. має велике значення в навчальній і трудовій діяльності. Успіх у навчальній діяльності можливий лише тоді, коли студент хоче навчатися. З доброї волі людина працює краще, ніж з примусу. Необхідно розбудити бажання працювати чи навчатися. Лише успіх збуджує у студента бажання працювати на занятті; 2) за характером спрямованості виокремлюють зовнішньоспрямовану і внутрішню У. Зовнішньоспрямована (перцептивна) У. спрямована на навколишні об’єкти і явища, а внутрішня — на власні думки і переживання; 3) за походженням виділяють природну і соціально зумовлену У. Природна У. — вроджена здатність людини вибірково реагувати на ті чи інші зовнішні або внутрішні стимули, що несуть у собі елементи інформаційної новизни. Соціально зумовлена У. складається протягом життя суб’єкта внаслідок навчання й виховання; вона пов’язана зі свідомим вибором реагування на об’єкти, з вольовою регуляцією поведінки; 4) за механізмом регуляції виділяють безпосередню й опосередковану У. Безпосередня У. не керується нічим, крім того об’єкта, на який вона спрямована і який відповідає актуальним інтересам і потребам людини. Опосередкована У. регулюється за допомогою спеціальних засобів, напр. жестів і слів; 5) за своєю спрямованістю на об’єкт розрізняють такі форми У.: сенсорна (спрямована на сприйняття), інтелектуальна (спрямована на мислення, роботу пам’яті) і моторна (спрямована на рух). Основними властивостями, що характеризують У., є: зосередженість, вибірковість, усталеність, відволікання, переключення (перенесення), розподіл, обсяг. Зосередженість (концентрація) У. — ступінь концентрованості У. на одних об’єктах і його відволікання від інших; напр. багато труднощів у навчанні у фармацевтичному вищому навчальному закладі пов’язані з невмінням (чи нездатністю) того чи іншого студента зосередитися на інформації, що сприймається, чи на виконуваному завданні. Вибірковість У. — це її зосередження на найважливіших предметах. Усталеність У. — це тривалість зосередження на об’єкті чи явищі. Вона визначається різними причинами: індивідуальними фізіологічними особливостями організму (властивостями нервової системи і загальним станом організму в даний момент); психічним станом (збудженістю, загальмованістю тощо); мотивацією (наявністю чи відсутністю інтересу до предмета діяльності, його значенням для особистості); зовнішніми обставинами при здійсненні діяльності. Загальна усталеність У. найчастіше визначається поєднанням усіх цих факторів. Для того щоб тривалий час утримувати У. на чомусь одному, потрібно прагнути відкривати в ньому все нові й нові грані, ставити щодо нього різні, підпорядковані загальній меті, дії. Властивістю, протилежною усталеності У., є відволікання. Відволікання У. виражається в коливаннях У., що являють собою періодичне ослаблення У. до конкретного об’єкта чи діяльності. Легко відволікаючими У. є побічні емоційні, а також несподівані подразники. Коли ми прагнемо на чомусь зосередитися, бажано, щоб відволікаючих подразників не було. Переключення У. — перенесення У. з одного об’єкта на інший, з одного виду діяльності на інший, відповідно до змінених умов. Швидкість переключення залежить від інтенсивності У. по відношенню до попередньої діяльності та від характеру нової діяльності (від того, наскільки вона може привернути У.). Часте переключення У. небажане, бо потребує затрати зусиль, а постійний перехід від однієї діяльності до іншої може надто утруднювати її виконання. Але при настанні втоми від виконаної роботи (особливо одноманітної) переключення У. є корисним, а в багатьох випадках — необхідним; інколи воно може замінити собою відпочинок. Розподіл У. — можливість одночасного виконання індивідом двох чи більше видів діяльності чи ведення спостереження за декількома процесами й об’єктами. У деяких професіях розподіл У. набуває особливо важливого значення. До таких професій належать, зокрема, професії провізора, лікаря, педагога. Викладач фармацевтичного вищого навчального закладу проводить заняття, пояснює теоретичні питання й одночасно тримає в полі зору всю навчальну аудиторію, нерідко ще й пише на дошці чи демонструє слайди. Провізор, який видає ліки відвідувачу аптеки, підраховує гроші, відповідає на запитання інших відвідувачів і одночасно фіксує, що в цей момент діється в торговому залі. Обсяг У. — кількість об’єктів чи їх елементів, що можуть бути одночасно сприйняті з однаковим ступенем ясності та виразності в один момент. Обсяг У. залежить від властивостей самих об’єктів, що сприймаються, а також від завдання та від характеру діяльності людини, що їх сприймає. Якщо об’єкти сприйняття не пов’язані один з одним, то кількість сприйнятих елементів зазвичай невелика: від 3 до 5, рідко 6. Якщо окремі елементи можна пов’язати один з одним, то кількість елементів, що сприймаються, значно збільшується. Слово може бути сприйняте (за десяту частку секунди) навіть у тому разі, якщо в ньому 12–14 літер. У. є запорукою успішності у навчальній, науково-дослідній і професійній (фармацевтичній) діяльності. З У. пов’язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. У. зумовлюються: точність і деталізація сприйняття (У. є своєрідним підсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображення), міцність і вибірковість пам’яті (У. виступає як фактор, що сприяє збереженню потрібної інформації в короткочасній та оперативній пам’яті); спрямованість і продуктивність мислення (У. виступає як обов’язковий фактор правильного розуміння й вирішення завдання). У системі міжособистісних стосунків У. сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей один до одного, попередженню й своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Уважна людина досягає в житті більшого, ніж неуважна. Основними функціями У. в сенсорних, мнемічних і розумових процесах, а також у системі міжособистісних стосунків є такі: добір значущих, тобто тих, що відповідають потребам, властивих певній діяльності, впливів та ігнорування інших — несуттєвих, побічних, конкуруючих впливів; утримання даної діяльності, збереження у свідомості образів певного предметного змісту до моменту завершення діяльності, досягнення поставленої мети; регуляція та контроль за перебігом діяльності. Відповідно до концепції П.Я. Гальперіна, У. є однією зі складових орієнтовно-дослідницької діяльності. Це контроль за змістом образу, думки, іншого феномена, що знаходиться в даний момент у психіці людини. Цей контроль здійснюється за допомогою заздалегідь визначеного критерію, зразка, що створює можливість порівняння результатів дії та його уточнень. Усі акти У., що виконують функцію контролю, є результатом формування нових розумових дій.
Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Кожухова Т.В., Хижняк М.В. Восприятие и внимание в познавательной деятельности: Метод. рекомендации. — Х., 2002; Копорулина В.Н., Смирнова М.Н., Гордеева Н.О. , Балабанова Л.М. Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону., 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003.