УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ — результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування й вибору альтернативи з багатьох варіантів досягнення мети фармацевтичної організації. У.р. — продукт управлінської праці; його прийняття є процесом, що призводить до появи цього продукту. Прийняття У.р. в організації характеризується як свідома й цілеспрямована діяльність керівника, процес взаємодії співробітників організації, вибір альтернатив, частина загального процесу управління (див. Процес управління), яка є важливою для виконання всіх функцій управління (див. Функції управління). Прийняття У.р. і комунікації є суміжними процесами в управлінні. У.р. за сукупністю ознак класифікуються: 1) з точки зору впливу на майбутнє фармацевтичної організації (стратегічні й тактичні); 2) відповідно до охоплюваного часового простору (перспективні й поточні); 3) залежно від конкретних термінів реалізації (довгострокові, середньострокові, короткострокові); 4) за організацією виробництва або формою підготовки (одноосібні, колегіальні або групові, колективні); 5) за причинами та джерелами виникнення (ініціативні, ситуативні, за розпорядженням вищої організації або керівника вищого рівня); 6) за ступенем обов’язковості виконання (директивні, рекомендаційні, орієнтовні); 7) за функціональною спрямованістю сфер діяльності (на проблеми, пов’язані з виробництвом ліків, їх збутом, маркетингом, науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами з розроблення та впровадження у виробничу програму ФП нових ЛП з кадровим забезпеченням); 8) за змістом (технічні, економічні, соціальні); 9) за об’єктом впливу (зовнішні та внутрішні); 10) за методом формалізації (текстові, графічні, математичні); 11) за формою відображення (план, програма, наказ, розпорядження, вказівка, прохання); 12) за кратністю прийняття (багатократні (періодичні й неперіодичні) та однократні); 13) за рівнем системи, якою управляють (однорівневі й багаторівневі); 14) за кількістю варіантів: запрограмовані (або стандартні, безальтернативні) та незапрограмовані (або нестандартні), які бувають бінарними, багатоваріантними й інноваційними. Запрограмовані У.р. — рішення, що повторюються й приймаються відповідно до встановлених управлінських вказівок (алгоритмів) у стандартних, структурованих ситуаціях: розрахунок штату аптеки, кількості агентів зі збуту (медичних представників) за нормами навантаження; планування товарообігу за темпами зростання й приросту. Незапрограмовані У.р. — рішення, які приймаються в нових, слабоструктурованих та неструктурованих ситуаціях, поєднані з невідомими факторами, потребують нової інформації й пошуку нестандартних комбінацій, розроблення й оцінки раніше невідомих альтернатив: поліпшення якості продукції ФП; вибір постачальника аптечним закладом; закупівля нових ЛП; удосконалення структури фармацевтичної організації. Залежно від переважного впливу на процес прийняття У.р. знань, досвіду і почуттів виділяють інтуїтивні, адаптаційні (такі, що базуються на судженнях) та раціональні рішення. Інтуїтивне рішення ґрунтується на відчутті керівника, що його вибір правильний. Інтуїтивному рішенню притаманні суб’єктивність і значний ризик помилки. Адаптаційне рішення, або таке, що базується на судженнях, передбачає вибір, зумовлений впливом накопиченого досвіду минулих ситуацій та/чи загальними знаннями. Інтуїтивні й адаптаційні рішення відрізняються оперативністю, простотою технології прийняття, дешевизною. Адаптаційному рішенню також притаманні суб’єктивність, ризик втратити інші, нові вигідні варіанти. Залежно від характеру, індивідуальності керівника виділяють рішення врівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані, обережні. Раціональне рішення — вибір, що ґрунтується на методах економічного аналізу, обґрунтування й оптимізації, здійснений за допомогою об’єктивного аналітичного процесу, незалежний від минулого досвіду. Основними етапами раціональної технології прийняття рішення є діагностика проблеми, формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішень, визначення альтернатив, їх оцінка та вибір. Реалізація рішення передбачає розроблення плану його виконання, підбір виконавців і доведення до них рішення, організацію оперативної роботи з виконання, контроль і внесення коректив до рішення, встановлення зворотного зв’язку. З метою підвищення об’єктивності й обґрунтованості оцінки сформульованих альтернатив при прийнятті рішень використовуються моделі (див. Модель в управлінні) і методи прийняття рішень. Разом з моделюванням наука управління передбачає використання кількісних і якісних методів прийняття рішень. До кількісних методів належать теоретико-ігрові методи, теорія масового обслуговування, управління запасами, мережеве планування, лінійне, динамічне програмування, платіжна матриця, дерево рішень, інші ймовірності та статистичні методи, а також методи математичного програмування. Якісні методи прийняття рішень поділяються на неформальні (евристичні) та колективні (експертні). До неформальних (евристичних) методів прийняття рішень відносять евристичні міркування, написання «сценарію» прийняття рішень, системний аналіз, метод структурних і програмних матриць, метод причин і результатів. До колективних (групових) методів обговорення й прийняття рішень відносять експертні методи («мозковий штурм», або «мозкова атака», метод Делфі, кільцева система прийняття рішень, метод номінальної групи).
Веснин В.Р. Менеджмент. — М., 2004; Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. — М., 1999; Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992; Мнушко З.Н., Дихтярева Н.Н. Менеджмент и маркетинг в фармации. Ч. І. Менеджмент в фармации / Под ред. З.Н. Мнушко. — Х., 2007; Шегда А.В. Менеджмент. — К., 2002.