СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (франц. sensibilisation < лат. sensibilis — чутливий) — набуття організмом специфічної підвищеної чутливості до алергенів екзогенного та ендогенного походження. С. можуть спричиняти бактерії та віруси (їх антигени та токсини), хімічні речовини, в т.ч. багато ЛП, промислові отрути та ін. Сенсибілізувальні властивості різних алергенів залежать не лише від кількості введеної речовини, а й від її якісних особливостей та фізичного стану антигенів. Так, стан аутосенсибілізації виникає до власних ушкоджених білків внаслідок утворення в організмі аутоалергенів. Глобуліни кінської сироватки, як і еритроцити, більш анафілактогенні, ніж альбуміни та гемоглобін.
За аналогією з імунітетом розрізняють С. активну та пасивну. Активна С. розвивається при імунізації антигеном, коли у відповідь активуються механізми власної імунологічної системи — розпізнавання антигену, утворення гуморальних антитіл (В-лімфоцити) і клітинні реакції Т-лімфоцитів; розподіл гуморальних антитіл в організмі, проникнення їх у тканини та фіксація на клітинах, які самі антитіл не утворюють (на тканинних базофілах, базофільних гранулоцитах, клітинах гладких м’язів, епітелію). Пасивна С. здійснюється в неімунізованому організмі при введенні йому гуморальних антитіл чи імуноцитів, одержаних від імунізованого цим антигеном організму. Повторний вплив алергенів на сенсибілізований організм може спричинити алергічні реакції типу анафілаксії — сироваткова хвороба, феномен Артюса (різкий місцевий запальний набряк). Час між першим надходженням в організм алергену та появою чутливості до нього (стану алергії) визначають як період С.; він може коливатися від декількох діб до декількох місяців і навіть років. Початкові етапи розвитку алергічних реакцій багато в чому нагадують процес розвитку імунних реакцій і також супроводжуються фіксацією алергенів у клітинах ретикулоендотеліальної системи, плазматизацією лімфоїдних клітин та продукцією в них антитіл. В організмі підвищується клітинна чутливість, накопичуються специфічні антитіла, здатні сполучатися лише з тим алергеном, який спричинив їх утворення.
Загальні закономірності виникнення та розвитку С. досліджені на прикладі активної С. до сироваткових алергенів. На відміну від імунізації, С. спричиняють мінімальні кількості сенсибілізуючої сторонньої сироватки чи іншого стороннього білка, а також низькомолекулярні хімічні речовини, в т.ч. лікарські. Тварин сенсибілізують із метою вивчення цього феномену, який має значення для лікування низки захворювань людини, пов’язаних із С. Для отримання активної сенсибілізації використовують не мінімальні, а значно вищі дози алергену, неоднакові для різних тварин; величина доз залежить від способу та шляху сенсибілізації тварини. Так, морським свинкам уводять підшкірно одно- чи двократно 0,01 мл кінської сироватки або розчини іншого білкового алергену; кролям — 5–6 разів підшкірно по 1–2 або 3–5 мл кінської сироватки; собакам — 0,2–0,5 мл/кг одно- чи двократно. Підшкірний метод С. комбінують з в/в: перший раз сироватку вводять підшкірно, другий — в/в. Таким чином можна сенсибілізувати кішок, африканських тхорів, вовків, ведмедів, лисиць. Мавп сенсибілізують багаторазовими в/в уведеннями невеликих кількостей яєчного білка. Пасивна С. виникає при введенні здоровій тварині сироватки іншої активно сенсибілізованої тварини (для морської свинки 5–10 мл, для кроля 15–20 мл). Стан С. може бути перенесено на інший організм, напр. при переливанні крові, а також усунено чи зменшено вираженість шляхом десенсибілізації організму.
Слід окремо виділити характер алергічних реакцій, які виникають внаслідок застосування ЛП. Алергенами в таких випадках можуть бути як самі препарати (пеніцилінові антибіотики, препарати вітамінів, сульфаніламіди, прокаїн, лікувальні сироватки тощо), так і їх метаболіти. Більшість із них — це відносно прості, порівняно з білками, хімічні сполуки. Ці небілкові речовини імунологічно є неповноцінними антигенами — гаптенами. Перетворюючись на повні антигени, як правило, шляхом утворення необоротних хімічних зв’язків із білковою речовиною, вони призводять до С. Імунологічна реактивність антитіл спрямована не лише на первинно діючий гаптен, але й на подібні до нього речовини (напр. наявність спільних хімічних груп у β-лактамному кільці пеніцилінів та цефалоспоринів), що пояснює розвиток полівалентної чи перехресної С. Можливість С. та пов’язаних із нею алергічних реакцій необхідно враховувати при виборі ЛП з метою здійснення фармацевтичної опіки.
Каркищенко Н.Н. Фармакологические основы терапии. — М., 1996; Руководство по медицине. Диагностика и лечение: В 2 т. / Под ред. Р. Беркоу. — М., 1997; Фармакологія / І.С. Чекман., Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001; Харкевич Д.А. Фармакологія. — М., 1999.