Сечові камені — нерозчинні компоненти сечі, які мають різну хімічну природу. У нормі С.к. (конкременти) в сечі не визначають. Умовою виникнення конкрементів зазвичай є перевищення рівня розчинності органічних сполук (сечової кислоти, уратів, цистину та ін.) або складних сполук, утворених декількома компонентами (кальцію оксалатом, кальцію фосфатом). Виникнення нерозчинних утворень відбувається за схемою: перенасичений розчин (некристалічна форма) → утворення дрібних кристалів (процес нуклеації) → виникнення великих кристалів і навіть їх агрегатів (ріст кристалів та їх конгломерація). Утворенню дрібних кристалів сприяє так звана епітаксична індукція, що базується на подібності форми складових кристалізованого розчину, поза залежністю від їхнього хімічного складу. Напр. кристали сечової кислоти, кальцію оксалату та кальцію фосфату, які подібні між собою за формою кристалів, при взаємному впливі полегшують процес виникнення кристалів. Крім сполук, які полегшують процес виникнення кристалів (промоторів), існують речовини, які перешкоджають цьому процесу (інгібітори). До них належать пірофосфати, АТФ, цитрат, глікозаміноглікани (особливо гепарини, гіалуронова кислота та дерматансульфат); усі вони знижують активність кальцію. При дослідженні С.к. у першу чергу відзначають їхню величину, колір, властивості поверхні, твердість, вигляд поперечних розпилів. Найчастіше трапляються типи каменів, описані нижче.
Оксалатові камені, які за частотою знаходження посідають 1-ше місце та становлять до 75% випадків із всіх каменів, що утворюються солями кальцію. Вони або дрібні та гладкі, або ж великого розміру (до декількох сантиметрів) і мають великобородавчасту поверхню. В останньому випадку камені складні за будовою, де оксалати утворюють тільки поверхневі шари. Часто їх наявність викликає кровотечу, тоді поверхня їх темна, майже чорна. Порівняно з іншими каменями оксалати відрізняються найбільшою твердістю. Найчастішою причиною виникнення оксалатових каменів є підвищене виділення Са2+ із сечею, що може бути обумовлено підвищеною резорбцією кальцію в кишечнику, порушенням його фільтрації та резорбцією в нирках або нерозпізнаним гіперпаратиреозом. У цих випадках на фоні гіперкальціурії підвищене надходження оксалатів з їжею створює додаткові сприятливі умови для утворення каменів. Підвищена кількість оксалатів в організмі може утворюватися при передозуванні вітаміну С (при дозах, що перевищують 3–4 г/добу). Кристали кальцію оксалату можуть утворюватися й у хворих на подагру (індукція викликається кристалами натрію уратів). Надлишкове утворення оксалатів в організмі внаслідок уродженої недостатності ферментів, які каталізують дезамінування гліцину і тим самим призводять до збільшення вмісту оксалатів у крові, трапляється вкрай рідко.
Уратні камені. Кристали сечової кислоти та урати трапляються в 10% випадків сечокам’яної хвороби. Їх величина і форма дуже різні. Камені сечового міхура можуть мати розмір від горошини до гусячого яйця. У нирці вони можуть заповнити всю ниркову миску. Колір їх зазвичай сірувато-жовтий, жовто-коричневий або червоно-коричневий, поверхня іноді гладка, частіше ж шорсткувата або дрібнобородавчаста. Вони дуже тверді і важко ріжуться. На поперечному розрізі видно дрібні, по-різному пофарбовані концентричні шари. Причини їхнього виникнення різні: надлишкове продукування сечової кислоти в організмі, підвищене надходження пуринів з їжею при подагрі, особливо в тих випадках, коли в терапевтичних цілях призначаються речовини, що перешкоджають зворотній резорбції сечової кислоти в ниркових канальцях. Виникнення каменів спричиняють кислі значення рН сечі та її невелика кількість. Камені з сечокислого амонію знаходять у новонароджених дітей. У вологому стані вони досить м’які. При висиханні легко розпадаються в порошок.
Фосфатові камені. Кристали кальцію фосфатів виявляють значно рідше (приблизно у 5% випадків). Вони можуть досягати значної величини, колір їх жовтувато-білий або сірий, поверхня шорсткувата, ніби покрита піском, консистенція м’яка, вони досить ламкі, поверхня розпилу кристалічна. Зазвичай вони утворюються навколо дрібного сечокислого каменя або стороннього предмета. Причини їх виникнення багато в чому ті ж, що й для уратових каменів.
Цистинові камені. Виявляють рідко (в 1–2% випадків сечокам’яної хвороби). Цистинові камені утворюються первинно та можуть досягати значної величини, колір їх білий або жовтуватий, поверхня гладка або шорсткувата, консистенція м’яка, як віск, поверхня розпилу здається кристалічною.
Цистинові камені з’являються при вродженому порушенні резорбції цистину в клітинах проксимальних канальців нирок і тонкої кишки. Разом з цистином порушується резорбція лізину, аргініну й орнітину. Цистин є найменш розчинною амінокислотою з усіх. Тому його надлишок у сечі супроводжується утворенням кристалів.
Визначення хімічного складу С.к. дозволяє диференціювати сечокислі, оксалатні, фосфатні, цистинові та змішані сечові камені. Установлення хімічного складу сечових каменів дозволяє лікареві орієнтуватися в підборі дієти хворому на сечокам’яну хворобу.
Медведев В.В., Волчек Ю.З. Клиническая лабораторная диагностика: Справочник для врачей / Под ред. В.А. Яковлева.– СПб., 1995; Медицинские лабораторные технологии и диагностика: Справочник / Под ред. А.И. Карпищенко. — СПб., 1998; Шулутко Б.И. Внутренняя медицина: Руководство для врачей. В 2 т. — СПб., 1999.