СЛИНА (лат. saliva) — мукоїдний секрет численних залоз ротової порожнини, особливо трьох пар великих залоз (привушних, підщелепних та під’язикових). С. — прозора, злегка опалесціювальна рідина, рН 5,8–7,36. Містить близько 99% води, 0,3–0,5% неорганічних (хлориди, фосфати, бікарбонати натрію, калію, кальцію), 0,5–1% органічних (амілаза, мальтоза і муцин, сечовина, сечова та молочна кислоти тощо) речовин. Під час жування С. зволожує їжу, що полегшує її прохід через стравохід при ковтанні, розщеплює деякі вуглеводи (крохмаль), перетворюючи їх на глюкозу. С. містить лізоцим — речовину, яка вбиває бактерії. Кровоспинна дія С. пов’язана з наявністю тромбопластичних речовин. Склад С. залежить від віку, функціонального стану та ін. Регуляція секреції С. здійснюється нервовим та гуморальним шляхами. Центр слиновиділення знаходиться в ретикулярній формації довгастого мозку. Іннервація слинних залоз здійснюється симпатичними та парасимпатичними нервами вегетативної нервової системи. Слиновиділення здійснюється рефлекторно.
Малоштан Л.М., Рядних О.К., Жегунова Г.П. та ін. Фізіологія з основами анатомії людини. — Х., 2003; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.