ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА — друковані видання, призначені для набуття знань різноманітного плану (наукового, виробничого, освітнього або іншого прикладного характеру), розраховані не на систематичне й суцільне (безперервне) читання, а лише вибіркове (те, що потрібно цієї миті). Матеріал у таких виданнях подають лаконічно, але з максимальною повнотою викладу певного питання та розміщують у такому порядку, який є максимально зручним для швидкого знаходження необхідної інформації. Це в основному і визначає форму та побудову Д.л. Основу довідкового твору становить довідкова стаття, зміст, об’єм і форма якої визначаються типом довідника та його будовою — словниковою або систематичною, а за змістом базується на існуючій документальній науковій інформації. Отже, Д.л. виконує важливу функцію авторитетних видань, які умовно відносять до вторинних джерел, закріплених у певних документах наукової інформації, що існували або існують на сьогодні.
Різноманітні видання Д.л. належать до довідників, в яких висвітлено певні комплексні або окремі проблеми. За змістом і формою викладу матеріалу їх поділяють на фундаментальні енциклопедичні видання, часто багатотомні, які є систематизованим зводом знань, галузеві довідники та невеликі пам’ятки суто інформаційного характеру. Більшість Д.л. належить до разових (неперіодичних) видань, напр. «Pharmaceutical Manufacturing Encyclopedia» (1988), «Encyclopedia of Pharmaceutical Thechnology» (2002), «Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів: українсько-латинсько-російсько-англійський» (2013) тощо. До періодичних видань можна віднести різні довідники, які виходять щорічно або через певний час, напр. «Компендиум. Лекарственные препараты» (1999–2013), «Фармацевтична енциклопедія» (2005, 2010). Значний обсяг Д.л. припадає на різноманітні виробничі довідники для працівників різного фаху (напр. «Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии» (2002), «Лекарственные препараты Украины. 1999–2000» (1999), «Національний фармацевтичний університет» (2010), «Фармацевтична освіта в Україні» (2010) тощо), які містять короткі відомості наукового, виробничого або прикладного характеру, розміщені у певному порядку (алфавітному, систематичному, хронологічному і т.д.), зручному для швидкого знаходження потрібної інформації. Часто такі довідники забезпечуються допоміжними покажчиками (алфавітним, предметним, іменним). Серед перших фармацевтичних довідників такого типу був «Справочник фармацевта» (1973) за редакцією професора А.І. Тенцової, який містив відомості з технології та методів аналізу ЛП, виготовлених в аптеках. Він проклав шлях для подібних видань з різних напрямків і дисциплін з фармації, які характеризувалися неоднаковими підходами до викладу матеріалу.
Часто видаються термінологічні, лінгвістичні й енциклопедичні словники, довідники загального характеру, каталоги, які належать до разових видань і нерідко мають рекламний характер.
БСЭ. — М., 1976. — Т. 24, кн. 1; Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів: українсько-латинсько-російсько-англійський / Уклад. І.М. Перцев, Є.І. Світлична, О.А. Рубан та ін. — Вінниця, 2013 (у вид-ві).