Софора (Sophora L.) — рід листопадних вічнозелених дерев і чагарників, рідше — багаторічних трав, із родини бобових — Fabaceae (Legumіnosae) (sophora — від латиніз. арабської назви одного з видів касії — sofera). Рід нараховує 20–25 (за іншими даними, 50) видів, у СНД — 6 видів. Медичне та фармацевтичне значення мають види: Софора японська — S. japonіca L., Софора товстоплодна — S. pachycarpa C.A. Mey., або Vexіbіa pachycarpa (C.A. Mey.) Yakovl. (лат. pachycarpus, a, um — товстоплодна від грец. pachys — товстий + carpos — плід) та С. жовтіюча — S. flavescens Soland. (S. angustіfolіa Sіeb. et Zucc.). Багато видів Софори використовують як інсектицидні, декоративні, лікарські і фарбувальні рослини.
Софора японська, або японська акація — листопадне з розкидистою кроною дерево, 25 м завв. Листки чергові, великі, непарноперистоскладні, з 3–8 парами листочків, яскраво-зелені. Листочки видовжено-ланцетні, загострені, зісподу сіро-білі, зверху темно-зелені. Квітки — двостатеві, неправильні, дрібні, яскраво-жовті, п’ятичленні; віночок метеликового типу, зібраний у великі волоті. Боби нерозкривні, з плодоніжкою, соковиті, між насінинами є перетяжки з жовтою смугою по краю, не опадають на зиму. Насіння не дозріває. Походить з Китаю та Японії. С. японську розводять в Україні та країнах СНД як декоративну, лікарську та фітомеліоративну культуру. Софора японська серед видів роду посідає особливе місце, її часто відносять до роду Styphnolobіum Schott (Styphnolobіum japonіca Schott) (грец. styphnos — терпкий + lobos — частка, лопать). Таке відокремлення має й хімічне значення, оскільки інші види Софора відрізняються вмістом хінолізидинових алкалоїдів, а у японської відсутні ці алкалоїди, і вона має високий вміст флавоноїдів.
Використовують плоди — Fructus Sophorae japonіcae та пуп’янки Софори японської — Alabastra Sophorae japonіcae. Пуп’янки збирають на початку бутонізації або коли формуються великі пуп’янки та частина починає розквітати. Зрізають суцвіття, висушують при температурі 40–50 °С, обшморгують, пров’ялюють та сушать. Плоди збирають трохи недозрілими, сушать у затінку або у провітрюваних приміщеннях, або у сушарках при температурі 25–30 °С.
У пуп’янках та нестиглих плодах містится більш ніж 20% флавоноїдів: рутин, кемпферол-3-софорозид, геністеїн і геністеїн-3-софорозид. Із флавоноїдних сполук плодів С. японської ідентифіковані: рутин (рутозид кверцетину), софорафлавонозид (глікозид кемпферолу), софорикозид і софорабіозид (глікозид геністеїну), також глюкуронід геністеїну і глюкуронід кемпферолу. З бутонів і квіток С. японської виділені глюкуроніди сапонінів: соясапонін I, соясапонін III, азукисапонін I, азукисапонін II, азукисапонін V, а також найкасапонін I, кайкосапонін II і кайкосапонін III. Флавоноїдний склад листків та молодих гілок: головним чином рутин, у листках ідентифіковані також ізофлавоноїди медикарпін і маакінін, а у корі міститься рутин. З деревини С. японської виділені ізофлавоноїди: геністеїн, софорол, а також 5,7,3′-тригідрокси-4′-метоксіізофлавон (пратезеїн), біоханін-7-О-глюкозид, іризолідон-7-О-глюкозид, біоханін-7-О-генціобіозид, біоханін-7-О-ксилозилглюкозид. Пуп’янки є промисловим джерелом виробництва чистого рутину та кверцетину, які використовують з метою профілактики і лікування гіпо- і авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються порушенням проникності та ламкості судин і капілярів, при геморагічних діатезах, крововиливах у сітківку ока, капіляротоксикозах, променевій хворобі, септичному ендокардиті. ЛП, до складу яких входить кверцетин, застосовують у комплексній терапії гострих порушень коронарного кровообігу та інфаркті міокарда, для лікування атеросклерозу аорти та периферичних артерій.
Препарати плодів Софори японської застосовують для прискорення регенерації тканин, при глибоких пораненях, трофічних виразках (бактерицидна дія), при гнійних запальних процесах (рани, опіки, трофічні виразки). У народній медицині препарати з плодів використовують при внутрішніх кровотечах різного походження, атеросклерозі, цукровому діабеті, гіпертонічній хворобі, ревматизмі, капіляротоксикозі, сепсисі та ін.
Софора товстоплодна росте у напівпустельних районах, передгір’ях і низькогір’ях Середньої Азії й Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану. С. товстоплодна — багаторічна прямостояча сірувато-зелена (через шовковисте опушення) трав’яниста рослина, 30–60 см завв. Листки чергові, черешкові, непарноперистоскладні з 6–12 парами овальних або видовжено-еліптичних листочків. Квітки двостатеві, метеликові, зібрані в довгасті верхівкові китиці. Чашечка широкодзвоникова, густо опушена, з п’ятьма короткими трикутними зубцями. Пелюстки вдвічі довші за чашечку. Плід — біб, 6 см завд., 7–9 см завш., товстий, булавоподібної форми, з невеликими перетяжками. Траву Софори товстоплодної — Herba Sophorae pachycarpae — заготовляють протягом усього вегетаційного періоду; її зрізають, висушують на сонці та відправляють на переробку. Надземна частина С. товстоплодної містить до 3%, корені — 1,5–3% хінолізидинових алкалоїдів: пахікарпін, софокарпін, матрин, пахікарпідин, софорамін, ізософорамін, гебелін, N-оксиди матрину та софокарпіну, крім того, органічні кислоти, флавоноїди, іридоїди. У коренях виявлені барвні речовини фенольного характеру, а насіння містить близько 5,5% жирної олії.
Пахікарпін
Софорамін
І трави С. товстоплодної отримують пахікарпіну гідройодид, який використовують в акушерсько-гінекологічній практиці (підвищує тонус матки і підсилює скорочення її м’язів), тому його рекомендують при слабких родових переймах або при ранньому відходженні плодових вод, у випадку слабких родових потуг, для зупинки маткової кровотечі у післяродовий період. Крім того, пахікарпін застосовують при лікуванні ендартеріїтів, гангліонітів і міопатії, що пов’язано з його здатністю блокувати н-холінорецептори; показаний при спазмах периферичних судин.
Софора жовтіюча (С. вузьколиста) є офіцинальною рослиною у медицині Китаю та Японії. Це трав’янистий багаторічник 50–70 см завв., який росте на Далекому Сході, у Східному Сибіру, Східній Монголії, Китаї, Японії, переважно по схилах і берегах річок, серед чагарників, на сухих ділянках лугів, на пісках, галечниках, іноді як бур’янисте у посівах. Корені С.ж. — Radіx Sophorae angustifoliae — містять 1–2% алкалоїдів: аломатрин, анагірин, баптифолін, 7,8-дегідрософорамін, ізоматрин, матрин, матрин-оксид, JV-(2-гідроксиетил) цитизин, софокарпін-оксид, софоранол-оксид, софокарпін, софорамін, софоранол), тритерпенові сапоніни (соясапонін І), флавоноїди (софорафлавозиди І, ІІ, ІІІ, ІV), біозанін А, ізокураринол, ізоангідрокаритин, ізоксантогумол, ксантогумол, кураридин, кураридинол, кураринол, кураринон, кушенін, кушеноли; (–)-маакіанін, неокураринол, норангідроікаритин, норкураринол, норкураринон, формононетин. У китайській медицині корені призначають у вигляді відвару або порошку для лікування лепри, при діареї, гінекологічних захворюваннях, має антигельмінтну, діуретичну, седативну дію та ін. У тибетській медицині — при неврастенії, нефритах, туберкульозі легень, бронхітах, малярії, інфекційних захворюваннях і як жарознижувальне. Рекомендують до застосування у країнах Західної Європи при свербежі шкіри як гіркоту, що тонізує травлення та має жовчогінну, діуретичну дію.
Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР — Семейств Hydrangeaceae-Haloragaceae. — Л., 1987; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения. — СПб., 2002.