СИНДРОМ «СУХОГО ОКА», або ксерофтальмія (др.-грец. ξερός — «сухий» і ὀφθαλμός — «око») — комплекс висихання (ксерозу) поверхні рогівки і кон’юнктиви внаслідок тривалого порушення стабільності слізної плівки, що покриває рогівку. Раніше термін «сухих очей» ототожнювали виключно із хворобою Сьєгрена — тяжким системним захворюванням, яке супроводжується зниженням або повною відсутністю секреції всіх ендокринних залоз, особливо слізних і слинних. Однак нині поняття С.«с.о.» розширено і визначається як комплекс ознак ураження рогівкового і кон’юнктивального епітелію внаслідок зниження якості та/чи кількості слізної рідини. С.«с.о.» поширений у всьому світі, є однією з основних проблем сучасної офтальмологічної патології. За даними різних дослідників, захворювання відзначають у 9–18% населення розвинених країн світу, а частота його виявлення має тенденцію до підвищення: за останні 30 років вона зросла в 4,5 раза. С.«с.о.» реєструють практично у кожного другого хворого при первинному зверненні до офтальмолога з приводу захворювань очей або з метою корекції зору. На захворювання страждають до 12% хворих офтальмологічного профілю віком до 40 років і понад 67% пацієнтів — старше 50 років. Актуальність проблеми зумовлена широким упровадженням комп’ютерних технологій, збільшенням обсягу інформаційного навантаження, підвищенням рівня складності розв’язуваних візуальних завдань, а також неможливістю в низці випадків дотримання фізіолого-гігієнічних вимог до режиму праці та відпочинку. Низка авторів указують, що професійна діяльність осіб зорово-напруженої праці є провідним фактором ризику виникнення С.«с.о.» як з появою суб’єктивних і об’єктивних проявів у практично здорових за органом зору осіб, так і за наявності змін сітчастої оболонки ока. При цьому визначається достовірний кореляційний зв’язок між суб’єктивними проявами хронічної втоми, в т.ч. зорової, і суб’єктивним показником «якості зорового життя», що дозволяє розглядати С.«с.о.» як один із проявів синдрому хронічної втоми. Вважається, що у 68–72% випадків у осіб з нормальним зоровим статусом під кінець інтенсивного зорового навантаження виникають прояви С.«с.о.», які призводять до істотного зниження професійної надійності фахівців зорово-напруженої праці. На захворюваність С.«с.о.» також впливають значне поширення обов’язкового комп’ютерного офісного обладнання, вдосконалення засобів контактної корекції зору та ін. Важливий внесок у поширеність С.«с.о.» вносить систематичне застосування сучасних ЛП найрізноманітнішого спрямування, використання косметичних засобів (і косметичних операцій), погіршення екологічного стану. Загальні захворювання також можуть супроводжуватися С.«с.о.».
Слізна плівка постійно оновлюється. Протягом 1 хв у здорової людини оновлюється близько 15% всієї слізної плівки і ще 8% випаровується завдяки нагріванню рогівки і руху повітря. При цьому відбуваються періодичні порушення її цілісності (стабільності) із фрагментарним оголенням епітелію. Поява ділянок оголеного сухого епітелію рогівки стимулює мигальні рухи повік, які ковзають по передній поверхні рогівки, розгладжують слізну плівку і відправляють у нижній слізний меніск усі відшаровані клітини та інші включення. При цьому слізна плівка знову рівномірно розподіляється по очній поверхні, забезпечуючи адекватне зволоження. Так відбувається продукція слізної плівки та її функціонування у здорових людей. В основі патогенезу С.«с.о.» лежать порушення цих процесів. Вони різноманітні й можуть стосуватися різних ланок формування та функціонування слізної плівки: продукції сльози, муцинів і ліпідів, а також швидкості випаровування слізної плівки. Часто відзначається комбінація цих порушень, наслідком якого є прискорене утворення «сухих» плям на епітелії рогівки або повна відсутність формування на рогівці слізної плівки. Нестабільна слізна плівка не виконує повною мірою своїх функцій — розвиваються ксеротичні зміни рогівки і кон’юнктиви (висихання) та формується клінічна картина С.«с.о.».
С.«с.о.» поділяють на істинний (первинний) і вторинний. Істинний синдром пов’язаний із синдромом Сьєгрена, коли виникає фіброз і залозиста тканина заміщується сполучною, що призводить до втрати функцій першої. Вторинний синдром пов’язаний із зовнішніми чинниками, які поділяють на 3 патогенетичні види і 9 етіологічних типів С.«с.о.». Серед патогенетичних видів виділяють С.«с.о.», зумовлений стійким зниженням продукції слізної рідини (сльоза, муцини, ліпіди); порушенням стабільності прероговичної слізної плівки внаслідок посиленого її випаровування; одночасним стійким зниженням продукції слізної рідини і порушенням стабільності прероговичної слізної плівки через посилене її випаровування. За етіологічними типами виділяють імунологічний (синдром Шегрена — первинний або вторинний), симптоматичний, артефіціальний, гормональний, нейротрофічний, лікарський, інволюційний, А-гіповітамінозний і комбінований. У реальних умовах одночасно існують множинні фактори ризику розвитку С.«с.о.», тому поєднання декількох факторів ризику призводить до розвитку комбінованого С.«с.о.» (за класифікацією Г.С. Полуніна та співавторів, 2003). С.«с.о.» також класифікують за ступенем тяжкості, за стабільністю клінічних проявів, за характером перебігу. Прояви С.«с.о.» можуть бути різними, а саме: 1) відчуття стороннього тіла («пісок в очах»), подразнення очей, «різь», «печіння». Водночас пацієнт скаржиться на сильну сльозотечу, яка в подальшому змінюється відчуттям сухості. Червоні очі можуть свідчити про інші, більш серйозні проблеми із зором; 2) незначне розмиття зображення, яке з’являється періодично (сухість очей зазвичай не призводить до постійного погіршення зору); 3) погіршення зорової працездатності до кінця дня; 4) світлобоязнь (яскраве світло викликає неприємні відчуття); 5) погана переносимість вітру, диму, кондиціонованого повітря тощо; 6) у тих, хто користується контактними лінзами, їх носіння стає некомфортним (відчуття «піску в очах», подразнення очей, різь, печіння, почервоніння очей). Лікування хворих із С.«с.о.» складне і включає використання консервативних і оперативних методів. Лікування спрямоване як на відновлення дефіциту слізної рідини і стабілізацію слізної плівки, так і на купірування супутніх ксерозу змін очей і організму. Заміщення дефіциту слізної рідини і стабілізація слізної плівки включає використання штучних замінників сльози у формі очних крапель і гелів (див. Штучна сльоза, TS-полісахарид), створення умов для скорочення відтоку слізної рідини з кон’юнктивальної порожнини, стимулювання сльозопродукції.
Бржеский В.В., Астахов Ю.С., Кузнецова Н.Ю. Заболевания слезного аппарата. Пособие для практикующих врачей. — СПб., 2009; Майчук Ю.Ф., Яни Е.В. Препарат нового патогенетического действия в терапии болезни сухого глаза // Рефр. хирургия и офтальмол. — 2011. — Т. 11. — Вып. 2; Brewitt H., Zierhut M. Trockenes Auge. — Heidelberg, 2001; Paulsen F. et al. Human lacrimal gland mucins // Сеll Tissue Res. — 2004. — Vol. 316.