ШТУЧНА СЛЬОЗА — штучні замінники сльози — застосовуються при синдромі «сухого ока» (ССО) (див. Синдром «сухого ока») для заміщення дефіциту слізної рідини та стабілізації слізної плівки і мають відповідати таким характеристикам: фізіологічне значення pH (7,2–7,4), оптимальна в’язкість, безбарвність і прозорість. Починаючи з XIX ст. як штучні замінники сльози стали використовувати водні розчини кухонної солі, розчин Рінгера, водні розчини гліцерину і різні масла. На початку ХХ ст. певного поширення набув розчин Локка, що містить желатин. На сьогодні при лікуванні ССС стали віддавати перевагу природним полімерам: сироватці аутокpові, сухій плазмі тa ін. Однак у зв’язку з технологічними труднощами їх отримання та високою собівартістю вони були успішно замінені водними розчинами гідрофільних біологічно інертних полімерів із додаванням різних консервантів і буферних сполук. Введена в кон’юнктивальну порожнину Ш.с. утворює на поверхні очного яблука досить стабільну плівку, яка містить і компоненти нативної слізної рідини, якщо продукція останньої ще збережена. Протягом певного часу вона частково чи повністю виконує функції нативної слізної плівки. Крім того, підвищена в’язкість «Ш.с.» перешкоджає її швидкому відтоку з кон’юнктивальної порожнини, що також є сприятливим фактором. Доведено, що в забезпеченні стабільності слізної плівки важливу роль відіграють муцини (трансмембранний муцин MUC1 сприяє розподілу гелеутворюючого муцину MUC5 і пов’язаний із розчинним муцином MUC7, який утворює спільно з водянистим шаром слізної плівки єдиний водянисто-муциновий шар). Перспективним для лікування ССО є застосування офтальмологічних ЛП, напр. препарату, розробленого на основі 0,5% розчину TS-полісахариду, максимально подібного до муцину прероговічної слізної плівки людини (див. TS-полісахарид).
Незважаючи на досить великий асортимент препаратів Ш.с., кожен з них має свою нішу в лікуванні пацієнтів із цим захворюванням. Так, препарати низької в’язкості більш ефективні при легких і тяжких формах ксерозу, гелі — при ССО середньої тяжкості. Вибір конкретного препарату здійснюють, орієнтуючись на вихідні показники стабільності, токсичність консерванту, що входить до його складу, і суб’єктивні відчуття пацієнта при пробних чотириразових інстиляціях порівнюваних ЛП. Надалі оптимальний для кожного конкретного хворого препарат (або комбінацію препаратів) застосовують із частотою, що визначається часом відновлення дискомфорту за повіками очей. Для досягнення бажаного ефекту препарати Ш.с. щодня закапують у хворе око з періодичністю до 6 разів на добу. Терапію проводять перманентно протягом багатьох років життя пацієнта. У ході численних досліджень доведено, що наявність ССС легкого та середнього ступеня (навіть із мінімальними клінічними проявами) є підставою до призначення сльозозамінної терапії шляхом застосування препаратів Ш.с., особливо перед проведенням офтальмологічних хірургічних втручань. Також за рекомендаціями спеціалістів необхідним є превентивне застосування препарату Ш.с. за наявності множинних популяційних факторів ризику навіть при нормальних функціональних тестах та за відсутності субклінічних проявів ССО.
Бржеский В.В., Сомов Е.Е. Роговично-конъюнктивальный ксероз (диагностика, клиника, лечение) — СПб., 2003; Майчук Ю.Ф., Яни Е.В. Препарат нового патогенетического действия в терапии болезни сухого глаза // Рефр. хирургия и офтальмол. — 2011. — Т. 11. — Вып. 2; Paulsen F. et al. Human lacrimal gland mucins // Сеll Tissue Res. — 2004. — Vol. 316; Pflugfelder S.C., Solomon А., Stern M.E. The diagnosis and man- agement of dry еуе: а twenty-five-year review // Соrnеа. — 2000. — Vol. 19. .