ШПИНАТ ГОРОДНІЙ (лат. Spinacia oleracea) — однорічна трав’яниста рослина родини лободових (Chenopodiaceae); рос. назва: шпинат огородный. Стебло пряме, просте або розгалужене. Прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, трикутносписоподібні або видовженояйцеподібні, цілокраї, дуже рідко з поодинокими зубцями, гладенькі або зморшкуваті, верхні — сидячі, довгасті, з клиноподібною основою. Квітки одностатеві (рослина дводомна), дрібні; чоловічі квітки чотиричленні, із зеленою оцвітиною, зібрані в кінцеві пазушні колосовидно-волотюваті суцвіття; жіночі — без оцвітини, зібрані в пазухах листків густими клубочками. Плід — горішок. Цвіте з червня по серпень. У дикорослому стані Ш.г. не зустрічається. Походить з Південно-Західної Азії. На території України Ш.г. широко культивують як овочеву рослину (сорти «Велетень», «Вікторія»).
З лікувальною метою використовують молоде розеткове листя, яке вживають свіжим (у вигляді салатів) або відварюють. Рослина неофіцинальна. Листя Ш.г. містить: вітаміни В1, В2, К, Е, аскорбінову, нікотинову, фолінову і фолієву кислоти, рутин та інші флавоноїди з Р-вітамінною активністю, каротиноїди (β-каротин, лютеїн, віолаксантин, неоксантин, зеаксантин, нео-β-каротин, ксантофілепоксид), стерини (α- і γ-спінанстерини, β-ситостерин і їхні глюкозиди, холестерин), ліпіди (сульфо-, глюко-, галакто- і ацилгалактоліпіди), білки (до 34%), вуглеводи (фруктозу, глюкозу, сахарозу), органічні кислоти (серотинову, щавлеву, лимонну) і сполуки йоду, заліза, фосфору, калію, кальцію та магнію. У складі білків є всі незамінні амінокислоти. Ш.г. використовують для приготування перших і других страв, але особливо корисно вживати його в сирому вигляді як салат. Широта лікувальної дії Ш.г. незначна. Він посилює перистальтику кишок, чинить легку проносну дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенольних кислот) зумовлює капілярозміцнювальні, протисклеротичні й протизапальні властивості Ш.г. використовують як лікувальний фон і для потенціювання при деяких захворюваннях. Корисно вживати Ш.г. дітям, ослабленим хворим, хворим на гіпохромну анемію, вагітним, пацієнтам з діабетом і гіпертонєю, при гіпоацидному гастриті й ентероколіті. У вигляді супів, пюре тощо його призначають при ожирінні. Як джерело вітамінів Ш.г. використовують у дієтотерапії та при так званому весняному лікуванні. У народній медицині настій з листя Ш.г. вживають при млявій перистальтиці кишечнику і метеоризмі. Протипоказано вживати Ш.г. при нирковокам’яній хворобі (оксалурії), нефритах, подагрі, захворюваннях печінки, жовчного міхура і підшлункової залози. Слід пам’ятати, що страви з Ш.г. потрібно зберігати у холодильнику, оскільки при кімнатній температурі у них утворюються отруйні речовини, небезпечні для здоров’я людини.
Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Лекарственные средства сельскохозяйственных растений / Отв. ред. М.И. Борисов, С.Я. Соколов. — Мн., 1985; Лавренов В.К., Лавренова Г.В., Онипко В.Д. Энциклопедия пищевых лекарственных растений. — М., 2001.