ЖОВТУШНИК СІРУВАТИЙ (Ж. розлогий) — Erysimumcanescens Roth. = Erysimumdiffusum Ehrt. (грец. Eryomai — рятувати, лікувати; лат. Diffusus — розлогий, canescens — сивіючий) — трав’яниста рослина родини капустяні (Brassicaceae); рос. назви: желтушник седеющий (раскидистый, серый). Рід жовтушника об’єднує понад 130 видів, з яких в Україні зустрічається близько 60. Ж.с. розповсюджений в степовій та лісостеповій зоні Європейської частини СНД, у Середній Азії та Сибіру. Утворює багато різноманітних форм, які розрізняють за біологічною активністю, тому для одержання сировини рослину культивують. Дворічна або багаторічна рослина, стебла поодинокі або їх декілька, розгалужені, по 30–90 см завв. Листки довгасті або лінійні, цілокраї, нижні — черешкові, решта — сидячі. Квітки двостатеві, чотирироздільні, жовті, зібрані у верхівкові китицеподібні суцвіття. Плід — чотиригранний стручок, відхилений від стебла. Цвіте в травні–червні, плоди дозрівають у червні–липні. Росте на схилах балок і річкових долин, на сухих луках, узбіччях доріг, серед чагарників і рідких соснових лісів. Офіцинальною сировиною Ж.с. є трава — Herba Erysimicanescens. Траву заготовляють під час цвітіння, зрізують на висоті 10–15 см від землі, підсушують та сушать у сушарках при температурі 40–60 оС. Свіжу траву використовують для одержання соку. Основними діючими речовинами Ж.с. є карденоліди, флавоноїди, жирна олія, дубильні речовини, алкалоїди, сапоніни, стероїди, β-ситостерин, фосфоліпіди. У підземній частині виявлено сапоніни, алкалоїди — 0,03%; у траві виявлені органічні кислоти; карденоліди — 0,03–2,29%: еризимін, еризимозид, ериканозид, дезглюкохейротоксин, хейротоксин, строфантидин, ерикордин, еризимозол, канесцеїн; алкалоїди — 0,015%; дубильні речовини — 1,34–5,54%; флавоноїди: β-ситостерин. У насінні виявлено карденоліди — 0,45–8,5%: строфантидин, еризимін, еризимозид, дезглюкохейротоксин, хейротоксин, ериканозид, еристенозид, канесцеїн, глюкоканесцеїн, глюкострофалозид, нігресцигенін, ∆4-ангідронігресцигенін; флавоноїди: глікозиди ізорамнетину, кверцетину; жирна олія — 32–40,21%: лінолева, ерукова, олеїнова, ліноленова, арахінова, пальмітинова, лігноцеринова, стеаринова, пальмітолеїнова, міристинова, ейкозаєнова кислота.
Лікарські речовини Ж.с. виявляють кардіотонічну, седативну та діуретичну дію. За характером кардіотонічної дії вони наближаються до строфанту, відрізняючись від нього тим, що діють швидше, але менш тривало, бо швидше виводяться із серцевого м’яза. Призначаються при гострій і хронічній недостатності серцево-судинної системи за тяжкими порушеннями кровообігу, при гіпертензії, стенокардії та кардіосклерозі, при всіх легеневих і грудних хворобах, зокрема, від хрипоти та при водянці. Хоча лікарські речовини Ж.с. не кумулюються в організмі, проте, зважаючи на їх високу біологічну активність, призначати їх слід обережно. Сік Ж.с. входить до складу комплексних препаратів кардіотонічної та седативної дії. У народній медицині використовують траву Ж.с., яка має кардіотонічну, серцеву, сечогінну дію, а також при туберкульозі легень та водянці.
Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использования; Семейства Paeoniaceae — Thymeliaceae. — Л., 1987; Светличная Е.И., Толок И.А. Этимологический словарь латинських ботанических названий лекарственных растерий. — Х., 2003.