ПРАВОПОРУШЕННЯ — суспільно небезпечне, неправомірне (протиправне) або шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) суб’єкта суспільних стосунків, за вчинення якого особа може бути притягнута до юридичної відповідальності. Юридичний склад П. містить чотири елементи: об’єкт — матеріальні та нематеріальні цінності, суспільні стосунки, які охороняються нормами права (напр. власність, здоров’я людини); об’єктивна сторона — сукупність зовнішніх ознак прояву суспільно небезпечного, протиправного діяння у вигляді дії або бездіяльності; суб’єкт — фізична або юридична особа, яка вчинила П. та здатна нести юридичну відповідальність; суб’єктивна сторона — сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого (провина, мотив, мета). Відсутність хоча б одного з цих елементів звільняє особу від юридичної відповідальності. До основних ознак П. належать: суспільно шкідлива або суспільно небезпечна поведінка; протиправність; порушення заборон і невиконання обов’язків, зазначених у нормативно-правових актах; свідомо вольова поведінка, яка визначається психікою людини; дія (крадіжка, розбій) або бездіяльність (недбалість); наявність вини; наявність причинного зв’язку між протиправним діянням і заподіяною шкодою.
П. класифікуються за такими ознаками: ступінь суспільної небезпеки (злочин і проступок); належність порушуваних норм права до відповідних галузей права (кримінальні, адміністративні, цивільні тощо); коло осіб (особисте та колективне); характер правових приписів (нормативно-правові й дисциплінарні); характер цивільно-правового порушення (договірні й позадоговірні); сфера суспільного життя (у сфері охорони здоров’я, соціально-економічних відносин, у суспільно-політичній сфері тощо). Найпоширенішою класифікацією П. є поділ на злочини і проступки. Злочин визначають як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. П., що є менш небезпечними для суспільства діями (бездіяльністю), які посягають на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, відповідальність за які не передбачена кримінальним законодавством, належать до проступків. До основних видів проступків відносять дисциплінарні, адміністративні та цивільно-правові.
Протиправні діяння осіб, що не досягли визначеного законом віку відповідної юридичної відповідальності або такі, що визнані судом неосудними через нездатність усвідомити свою провину, не кваліфікуються як П.
Підставою для притягнення винної особи до кримінальної, цивільної, адміністративної та інших видів юридичної відповідальності є вчинення П.
До основних видів П. у фармації належать: фальсифікація ЛП; незаконний обіг наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів; незаконна реалізація ЛП, — вважаються злочином. Серед проступків найбільш розповсюдженими є: невиконання вимог внутрішнього санітарного режиму на фармацевтичному підприємстві чи аптеці; несвоєчасність проходження працівниками періодичного медичного огляду; невиконання вимог трудової дисципліни тощо.
Кримінальний кодекс України; Юридична енциклопедія: У 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 2003. — Т. 5.