ПРОТЕЇНУРІЯ (альбумінурія) — поширений урологічний симптом, при якому виявляють підвищений вміст білка в сечі. У здорової людини білки фільтруються в ниркових клубочках, і в сечу потрапляє порівняно невелика їх кількість — не більше 0,03 г/л. Причиною підвищеного вмісту білка в сечі найчастіше є захворювання нирок. Виникнення П. можливе й у здорової людини при підвищених фізичних навантаженнях, що має разовий характер. П. може бути зумовлена підвищенням проникності мембран ниркових клубочків для білків плазми крові, фільтрацією надмірної кількості низькомолекулярних білків (при підвищенні рівня їх у плазмі крові), порушенням канальцевої реабсорбції й потраплянням у сечу білків тканин нирок (у разі їх ушкодження). Стійка П. вказує на підвищення проникності ниркових клубочків.
П. виявляють за допомогою кількісного аналізу. У нормі через мембрану ниркових клубочків фільтруються тільки білки з малою молекулярною масою. Потім більша їх частина реабсорбується в канальцях нирок. Таким чином, із сечею екскретується настільки мала кількість білка, що при проведенні скринінгового дослідження білок у сечі не визначається. П. розвивається внаслідок ураження мембрани ниркових клубочків і порушення канальцевої реабсорбції. Зазвичай спочатку проводять якісний аналіз, що дозволяє виявити П. При позитивному результаті аналізу застосовують кількісні методи дослідження, в основі яких лежить коагуляція білка після додавання в сечу кислоти. Для проведення кількісного аналізу необхідно зібрати добову сечу. Електрофорез органічного осаду сечі дозволяє виділити в ньому такі фракції: білок Бенс-Джонса, гемоглобін, міоглобін й альбумін.
Референтні значення. У нормі екскреція білка в спокої становить 50–80 мг/добу.
Відхилення від норми. П. характеризує ураження нирок. При виявленні білка в ранковій пробі сечі необхідно дослідити добову сечу; це дозволяє отримати більш докладну інформацію про окремі захворювання нирок. Незначна П. (<0,5 г/добу) характерна для захворювань, при яких ушкодження нирок не є основним патогенетичним фактором (напр. хронічний пієлонефрит). Помірна П. (0,5–4 г/добу) виникає при таких захворюваннях нирок, як гострий і хронічний гломерулонефрит, амілоїдоз і токсична нефропатія, а також у випадках, коли ураження нирок приєднується на пізніх стадіях процесу (напр. при цукровому діабеті або серцевій недостатності). Виражена П. (>4 г/добу) зазвичай проявляється при нефротичному синдромі. Поєднання П. з лейкоцитозом свідчить про інфекційні захворювання сечовивідних шляхів, з гематурією — про осередкове або дифузне їх ураження. Підвищена екскреція білка з сечею може бути також зумовлена іншими патологічними станами (напр. інфекційними захворюваннями або ураженням ЦНС). Розвиток істинної П. може бути наслідком застосування багатьох препаратів, які чинять нефротоксичну дію, напр. амфотерицину В, препаратів золота, аміноглікозидів, поліміксину та триметадіону. Терапію цими ЛП слід проводити, контролюючи рівень білка в сечі. У всіх випадках виявлення П. визначенням якісного складу білків, які містяться в сечі, методом електрофорезу дозволяє отримати більш точну інформацію, ніж скринінгові тести. Напр., підвищення в сечі концентрації гемоглобіну свідчить про гемоліз, міоглобіну — про ушкодження м’язів, альбуміну — про підвищену проникність капілярів ниркових клубочків, а білка Бенс-Джонса — про мієломну хворобу. Однак не у всіх випадках П. буває наслідком патологічного процесу. Напр., зміна положення тіла також може супроводжуватися підвищенням рівня білка в сечі (доброякісна, або ортостатична, П.). Доброякісною вважається також П., зумовлена фізичним навантаженням або емоційним стресом (функціональна П.).
Фактори, що впливають на результат дослідження. Забруднення проби сечі туалетним папером і каловими масами, застосування толбутаміду, парааміносаліцилової кислоти, ацетазоламіду, бікарбонату натрію, пеніциліну, сульфаніламідів, цефалоспоринів, рентгеноконтрастних речовин, що містять йод, може стати причиною хибнопозитивних або хибнонегативних результатів. Значне розведення сечі, як напр., при форсованому діурезі, може призвести до зниження рівня білка в сечі та отримання хибнонегативного результату.
Кишкун А.А. Руководство по лабораторным методам діагностики. — М., 2010; Лабораторные и инструментальные исследования в диагностике: Справочник / Пер. с англ. В.Ю. Халатова; под ред. В.Н. Титова. — М., 2004; Лифшиц В.М., Сидельникова В.И. Медицинские лабораторные анализы: Справочник. — Изд. 3-е, испр. и доп. — М., 2007; Михайлов И.Б. Настольная книга врача по клинической фармакологии: руководство для врачей. — СПб., 2010.