СТРАХОВИЙ ТАРИФ — ставка страхової премії з одиниці страхової суми або вартість об’єкта страхування за певний період страхування. Розрахунок С.т. проводять за умови, що страхові премії, обчислені на підставі цього тарифу, мають бути достатніми, щоб страховик міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками та компенсувати витрати на утримання страхової організації, а також одержати необхідний для розвитку прибуток від страхової діяльності. Повний С.т. називається брутто-тариф, який містить дві частини: тариф-нетто і страхове навантаження. Тариф-нетто дає змогу реалізувати три основні функції медичного страхування: ризикову, акумуляційну, компенсаційну, навантаження — основні та додаткові (превентивну, диверсифікаційну). Страхове навантаження містить витрати на проведення страхової діяльності та прибуток страховика. У класичному вигляді тариф-нетто та витрати на проведення страхової діяльності визначають собівартість страхової послуги. Залежно від типу формування С.т., що використовуються в медичному страхуванні, поділяють на страхування з повним (комбінованим) тарифом (обумовлює сплату премії за гарантію покриття всіх витрат з амбулаторного і/або стаціонарного лікування, а також включення оплати за переліком додаткових послуг); тарифом, що формується за власною участю страховика (цей принцип передбачає франшизу, залежно від якої медичні та фармацевтичні витрати компенсуються, починаючи з вказаної у договорі суми, або при кожному страховому випадку страховик самостійно сплачує визначену страхувальником частку витрат на лікування); тарифом, який має обмеження відповідальності страховика (компенсації витрат страховикові лише в межах суми, за якою страхова фірма має змогу сплатити премію та яка відповідає потребам застрахованої особи); динамічним тарифом (такий тариф залежить від дії чинників, які обумовлені в договорі та формуються під конкретний страховий ризик). С.т. в обов’язковому медичному страхуванні повинен забезпечувати фінансування медичної та фармацевтичної допомоги в межах певних національних стандартів якості медичної й фармацевтичної допомоги. Вказані стандарти, у свою чергу, повинні розроблятися з урахуванням міжнародних вимог і норм. У цьому випадку страхова діяльність не повинна приносити прибуток страховику, з яким виступають державні страхові компанії як некомерційні організації. Кошти, що передбачаються на розвиток страхової діяльності в обов’язковому медичному страхуванні, повинні включатися у собівартість страхової послуги. Таким чином, тариф-брутто включає лише тариф-нетто та навантаження без прибутку страховика, а за типом формування він має бути повним (комбінованим), включати одержання відповідної медичної та фармацевтичної допомоги, але в певних, необхідних для підтримання життєдіяльності та якості життя межах, затверджених стандартів медичних технологій, у т.ч. стандартів фармакотерапії. За умов добровільного медичного страхування С.т. формується за чотирма вказаними типами та має класичну ринкову структуру. Відмінності у методологічних підходах у формуванні С.т. при обов’язковому та добровільному медичному страхуванні зумовлюють наявність різного рівня надання медичної й фармацевтичної допомоги. Так, у моделі обов’язкового медичного страхування вказані види допомоги надаються на здоров’язберігальному та життєзабезпечувальному рівнях, а при добровільному — на сервісному (комерційному) рівні.
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К., 1998; Немченко А.С., Панфілова Г.Л. Методологія формування страхових тарифів при наданні медичної та фармацевтичної допомоги населенню за умов впровадження медичного страхування в Україні // Фармац. журн. — 2007. — № 2; Таркуцяк А.О. Страхування. — К., 1999.