КАВУН ЗВИЧАЙНИЙ — Citrullus vulgaris Schrad., син. — К. їстівний — C. edulis Pang., рус. — арбуз обыкновенный, англ. — Watermelon, родини гарбузових Cucurbitaceae. К. — однорічна трав’яниста баштанна культура родом із напівпустель та пустель Південної Африки. Найбільш широко культивується в Китаї, Єгипті, США та Мексиці, в Україні — в Херсонській, Одеській, Миколаївській та Запорізькій областях. Коренева система К. стрижнева, дуже розгалужена. Стебла завд. до 4 м, сланкі, густо опушені. Листки чергові, довгочерешкові, шорстко опушені, в контурі трикутно-яйцевидні, завд. 10–20 см і завш. 5–18 см, глибоко 3-роздільні, з перисто-роздільними частками. Квітки одностатеві, з 5-роздільним широколійчастим жовтим віночком. Плід — багатонасінна несправжня ягода на довгій плодоніжці, за формою куляста, овальна чи довгаста, біло-зеленувата чи темно-зелена, часто — з мармуровим малюнком. Кора плода завт. до 2 см. М’якоть дуже соковита, червона, рожева, рідше — біла чи жовта, солодка. Насіння плоске, яйцеподібне, з рубчиком по краю і твердою шкіркою, 0,5–2 см завд., різноманітно забарвлене, часто — з плямистим малюнком. Цвіте в червні — липні, плоди дозрівають у серпні — вересні. Вирощують столові, цукатні й кормові К.
К. — цінний лікувально-дієтичний продукт, що містить значну кількість БАР. З лікувальною метою використовують м’якоть, сік, шкірку зрілих плодів і насіння. Рослина неофіцинальна. Плодова м’якоть К. містить до 90% води, 9,2–18% вуглеводів, із них моно- і дисахаридів — 8,7%, фруктози — 7–12%, сахарози — 15–20%, клітковини — 0,9%, пектинових речовин — 0,68%, білкових речовин — 0,7–1,0%, жирів — 0,05%, органічних кислот у перерахунку на яблучну — 0,1%, вітаміни: каротину 0,8–1 мг%, тіаміну (B1) — 0,05 мг%, рибофлавіну (В2) — 0,03 мг%, піридоксину (В6) — 0,09–0,1 мг%, ніацину (РР) — 0,24 мг%, фолієвої кислоти (В9) — 0,08 мг%, аскорбінової кислоти — 4–12 мг%, біофлавоноїдів — 72–135 мг%, золи — 0,6%, мінеральні речовини, сухої речовини — 9–12%. У 100 г їстівної частини плоду — 38 ккал. Насіння містить 25–40% жирної олії, яка за фізико-хімічними властивостями схожа на мигдальну і має високий вміст ненасичених жирних кислот.
К. має жовчогінну, сечогінну, жарознижувальну і протизапальну дію, сприяє виведенню холестерину, підсилює перистальтику кишечнику, покращує травлення, нормалізує процеси обміну речовин. К. рекомендується вживати при гострих і хронічних захворюваннях печінки і жовчного міхура, при каменях жовчного міхура й уратному, кальцієвооксалатному і цистиновому уролітіазі з солеутворенням у кислому середовищі. Сік і м’якоть К. застосовують при циститі, нефриті й пієлонефриті, при набряках, пов’язаних із захворюванням серцево-судинної системи і нирок, при гіпертонії та артриті, для виведення шлаків і токсинів, при ацидозі різного походження, ожирінні, у період вагітності й лактації, при анемії та дефіциті феруму. Клітковина і пектинові речовини К. збуджують перистальтику, сприяють оптимізації мікрофлори кишечнику, служать профілактикою дисбактеріозу, виявляють легку послаблювальну дію. Тривале вживання К. виліковує хронічний гастрит. Вміст лужних сполук регулює кислотно-основну рівновагу. В косметології використовують для виготовлення вітамінних, очищувальних і живильних масок. Свіжі та сухі шкірки К. мають сильну сечогінну й літолітичну дію, також ефективні при гострому і хронічному коліті. Насіння К. має більш виражену антигельмінтну дію, ніж насіння гарбуза. Олія насіння К. має цінні харчові якості, застосовується в медицині нарівні з мигдальною олією та олією насіння гарбуза. Нормалізує діяльність передміхурової залози, запобігає появі простатиту, покращує сперматогенез. Сприяє швидкому загоєнню ран та опіків, покращує обмін речовин, знижує вірогідність онкологічних захворювань, зволожує, регенерує та сповільнює процес старіння всіх типів шкіри. К. можна вживати у свіжому вигляді до 2–2,5 кг/день, якщо захворювання не пов’язані з затримкою рідини в організмі, порушеннями кровообігу, загостренням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, гострими шлунково-кишковими розладами, при каменеутворенні в лужному середовищі, при тяжкій патології підшлункової та передміхурової залоз.
Кавун колоцинт. К. колоцинт Citrullus colocynthis (L.) Schrad. — багаторічна однодомна трав’яниста рослина родини гарбузових Cucurbitaceae, яка дико росте в сухих піщаних степах і напівпустелях Африки, у невеликій кількості вирощується на Півдні України.
Стебло лазяче із дво-, трироздільними вусиками, дуже розгалужене, листки чергові, черешкові, трикутно-яйцевидні, надрізані на виїмчасто-перисті лопаті, квітки одностатеві, на коротких квітконосах, віночок 5-роздільний, блідо-жовтий, плід ягодоподібний, кулястий, жовтий, із сухим губчастим гірким м’якушем. Цвіте у червні–липні. Плоди достигають у серпні–вересні. Рослина неофіцинальна.
Colocynthi pulpa — м’якуш зрілих плодів, очищений від шкірки, різаний і висушений, який містить до 2% глікозидів, пектинові та білкові речовини, смоли, раніше використовували як сильний проносний засіб. К. колоцинт входив до 8-го видання Державної фармакопеї СРСР. Пізніше, у зв’язку з високою токсичністю і нестачею сировини, колоцинт вилучили із ДФ СРСР. Настойка плодів колоцинту може додаватися до складу засобу, застосовуваного при радикуліті та ішіалгії, а також до засобів, використовуваних від набряків. Настойку сухих плодів К. колоцинту використовують у гомеопатії. Останнім часом рослина знову привернула увагу дослідників своєю протипухлинною активністю.
Болотских А.С. Овощи Украины. — Х., 2001; Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Энциклопедический словарь лекарственных растений и препаратов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева. — СПб., 2002.